Як демократія стає диктатурою: нова біографія Гітлера

Сьогодні праві популісти в Німеччині атакують німецьку культуру пам'яті. Вони хотіли би припинити самокритичне ставлення до часів панування націонал-соціалізму та декларують його як інтермедію у взагалі-то славетній німецькій історії. Глава правопопулістської "Альтернативи для Німеччини" Александер Ґауланд (Alexander Gauland), згадуючи "понад 1000 років німецької історії", назвав Гітлера та нацистів лише плямою у ній (Ґауланд вжив вираз Vogelschiss, що можна перекласти з німецької як "пляма пташиного посліду". - Ред.). Такі вислови, з історично-політичного погляду, є дуже небезпечними. "Той, хто вдається до прикрашеного викривлення історії, повинен знати, що таким чином він зазіхає на фундамент республіки", - пояснює гамбурзький історик та журналіст Фолькер Ульріх (Volker Ulrich).

Щойно вийшов друком другий том біографії Гітлера, написаної Ульріхом. У цій частини свого твору Ульріх описує "випадок Гітлера" як приклад-застереження. Він пише про те, як швидко можна позбутися демократії і якою тонкою є ширма, яка розділяє цивілізацію від варварства.

Особистість "фюрера"

Як і в першому томі своєї праці, виданої п'ять років тому та присвяченої рокам до початку Другої світової війни, Ульріх у центр уваги ставить особу диктатора - всупереч багаторічному тренду досліджень націонал-соціалізму. У його рамках більше уваги приділяється структурним умовам появи, розвитку і панування націонал-соціалістів. Ульріх також приділяє увагу цим питанням, але водночас наголошує на особистих якостях Гітлера, які у ньому як у "фюрері" приваблювали багатьох німців: його акторську силу, талант оратора та організатора, а також його інстинкт негайно реагувати на мінливу політичну ситуацію.

Рушійна сила Голокосту

У другій частині біографії Ульріх послідовно дає свою оцінку передусім ролі Гітлера як командувача армії та під час Голокосту. Вбивство європейських євреїв не було би можливим без тисяч співучасників, але й однозначно без однієї особи - Гітлера - також. Навіть у часи радикалізації політики щодо євреїв до 1939 року Гітлер безперервно - як остання інстанція - тримав у своїх руках кермо влади, пише Ульріх і додає, що цю моделі управління він дотримувався і під час війни. Біограф показує, що геноцид вчинявся не тільки на базі загальної установки на систематичне знищення європейських євреїв. Часто для певних дій було потрібне особисте схвалення Гітлера - як-от щоб примусити євреїв носити спеціальну нашивку або депортувати їх з території Рейху.

"Геніальний" воєначальник, який не вдався

У ролі командувача армії в Гітлера - з погляду Ульріха - виявились особистісні дефіцити. І йдеться не тільки про його схильність переоцінювати власні військові сили і недооцінювати ворога. Набагато більшою проблемою, пише Ульріх, була його схильність ставити на кон - як гравець - усе. На поразки на східному фронті він реагував нападами гніву та ненависті, вважав, що знає все найкраще та карав членів вищого командування вермахту особисто: попри попередню звичку, під час обговорень ситуації на фронті не подавав руку жодному з пристуніх, а також тривалий час не брав участі в спільних трапезах. Самозваний командувач бентежився перед професіоналами: "Те, що він перебував поза межами офіцерського ешелону, пояснювалось не лише його прихованою ненавистю до військових, а й тим, що він не міг подстати перед ними мудрим талановитим командувачем", - пише Ульріх.

Гітлер - не виправдання

Фолькер Ульріх, який у своій праці звертається до численних архівних джерел, своєю оцінкою особи Гітлера зовсім не шукає виправдання - і не лише генералам, які після1945 року намагалися применшити ступінь своєї вини у моральній та військовій катастрофі, посилаючись на Гітлера. Тим більше дослідник не виправдовує німців, які ніби нічого не знали про Голокост: "Це правильно, що тільки небагато німців знали все про "остаточне вирішення єврейського питання". Але нічого не знали теж зовсім небагато німців".

Історик і журнаілст Фолькер Ульріх, 1943 року народження, керував з 1990-го до 2009 року відділом "Політична книга" у гамбурзькому виданні Die Zeit. Лауреат премії Альфреда Керра за літературну критику.