Викрадений нацистами
20 травня 2013 р.
73-річний гамбуржець Фолькер Гайнеке провів понад 30 років у пошуках свого коріння в Україні. Пронишпоривши безліч архівів, він зібрав сотні документів, але й досі не зміг встановити головного: ким були його батьки. У цьому історія гамбуржця нагадує життєпис тисяч інших дітей, що були викрадені нацистами у межах есесівської програми "Джерело життя".
В добу Другої світової війни нацистський режим займався не лише методичним винищенням "неправильних" народів, інвалідів та розумово відсталих і проведенням жахливих експериментів з генетикою. Нацисти прагнули селективного виведення ідеальної "нордичної" раси. Ще до приходу до влади Адольф Гітлер неодноразово озвучував свої расистські переконання. Але по-справжньому одержимим культивуванням "арійської раси" був шеф СС Генрих Гіммлер, який і став в прямому і переносному сенсі "Хрещеним батьком" проекту "Джерело життя".
Від курей до дітей
Свого часу Гіммлер тримав курячу ферму, де експериментував зі штучним добором, намагаючись вивести ідеально білих курей. Згодом він спробував втілити свої експерименти з євгенікою і на людях. Інтерес до розведення птахів звів Гіммлера з Адальбертом Гайнеке. Гіммлер і Гайнеке, який тримав птахоферму неподалік Гамбурга, відразу знайшли спільну мову і швидко здружилися. Нерідко Гіммлер гостював у маєтку Гайнеке в супроводі начальника гітлерівської партійної канцелярії Мартина Бормана.
Подружжя Гайнеке було бездітним, і Гіммлер, який ратував за максимальне розмноження "арійської раси", пообіцяв "незабаром дістати їм дитину". Поповнення родини мало надійти до подружжя Гайнеке від проекту "Лебенсборн" (Джерело життя).
Цей проект заохочував офіцерів СС в спеціально створених "Будинках матері" фліртувати з "расово чистими" жінками. Народжені поза шлюбом діти офіцерів СС, в тому числі від самого Гіммлера та його ад'ютантів, мали стати наступною елітою "третього рейху", обійнявши в майбутньому ключові посади в імперії.
З 1935-го року відкрилося близько 17 таких будинків в Німеччині, Норвегії, Австрії та кількох інших країнах. Таким чином народилися тисячі намовлят, але темпи народжуваності явно розчарували Гіммлера: на початку 1940-х він видає розпорядження збирати по всій Європі "расово чистих" дітей для участі в проекті "Джерело життя".
Насильницька германізація
1942-го року німецькі війська увійшли в кримське село Айвове. Маленький Саша Літау ідеально відповідав есесівським критеріям: русявий та блакитноокий хлопчик. Момент, як офіцери силоміць вирвали його з рук матері, закарбувався в пам'яті Саші на все життя. "Мене переправили до Лодзю, де в спеціалізованому центрі перевіряли "расову придатність", і зрештою дали нове німецьке ім'я - Фолькер".
Ще якийсь час він провів у спеціальних "Будинках дитини" в Польщі та на Сході Німеччини. "За розмови українською чи польською дітей могли жорстоко побити. Виховательки готували нас до всиновлення сім'ями кадрових есесівців ", - каже Гайнеке.
Зрештою кримського хлопчика всиновили друзі самого Гіммлера - заможна родина Гайнеке з Гамбурга. Нацистське управління раси попіклувалося про видачу нового фальшивого свідоцтва про народження. Відтоді і аж до смерті своїх названих батьків 1975-го року Фолькер жодного разу не говорив з ними про минуле. "Ми жили в повному достатку. Але чогось мені завжди бракувало: знати хто я, звідки, де мої справжні батьки", - розповів він у розмові з Deutsche Welle.
У повоєнній Німеччині тему гіммлерівських "фабрик з розведення дітей" здебільшого замовчували. Навіть на Нюрнберзькому процесі, у документах якого Фолькер Гайнеке разом з іншими дітьми фігурував як жертва, причетні до програми не отримали серйозного покарання. На допитах вони стверджували, що усі викрадені з Польщі і України діти були "сиротами".
Душевні травми серед дітей "Джерела життя" - дуже поширені. Згідно з одним з досліджень, схильність до суїциду у таких дітей є у двадцятеро вищою. "Наприклад мій знайомий норвежець, теж дитина з "Джерела життя", спалив себе живцем, будучи у вже дуже поважному віці", - розповідає Гайнеке.
Між тим, з плином часу доступ до документів періоду Другої світової ставав легшим. Починаючи від кінця 1970-х років, Гайнеке зібрав 20 скринь документів, аж поки не дістався до головних: свідоцтва про всиновлення, де було вказано його справжнє ім'я - Олександр Літау та іншого документу СС, в якому описані подробиці операцій у Красногвардійському районі Криму, зокрема, і викрадення дитини для подальшої "арієзації". Гайнеке-Літау, однак, не знайшов жодної згадки про своїх батьків і тому вирішив спробувати вдачу в Криму.
Пізнє повернення до Криму
2002-го року Гайнеке уперше вирушив до України на розшуки рідних. "Пригадую дорогу з Києва до Сімферополя. Я не зімкнув очей всю ніч, вдивлявся в українські краєвиди, соняшникові поля, відчуваючи, що це мій край, тут я народився. Це не можна описати словами. Я привіз з собою горстку кримської землі", - розповідає він.
Під час цієї поїздки Гайнеке зустрічався зі свідками гітлерівської окупації. "Хтось пригадував прізвище Літау, хтось згадував, що чув про викрадення дитини, але усі спогади очевидців були дуже розмитими", - з прикрістю констатує він.
Довгоочікувана звістка надійшла до нього лише декілька тижнів тому з Росії. Там, під час перепоховання братніх могил, встановили особу солдата на прізвище Літау, який загинув під Сталінградом. Жодних відомостей про матір Фолькер Гайнеке досі так і не отримав.
Найближчим часом він збирається здійснити ще одну подорож до України та Росії, сподіваючись цього разу довідатися більше про долю своїх батьків. "Я всюди підсвідомо шукаю рідних. Все життя вдивляюсь в обличчя перехожих. Можливо у мене є брат або сестра, - каже Гайнеке. - Та найголовніше було б дізнатись, що сталося з моїми батьками. Тільки тоді я зможу закрити це коло тривалістю в життя".