Виховання гаманцем

Порожні пластикові пляшки, які розкидані по всіх українських містах і селах, в Німеччині приймають у більшості міні- та супермаркетів у спеціальних автоматах. Річ у тім, що, купуючи напої у пластиковій тарі, в Німеччині стягують ще заставну ціну за пляшки. Чеки з автомату можна обміняти або на гроші, або на продукти з асортименту цього магазину. А якщо здати три пляшки, то на виручені гроші вже можна купити нову пляшку пива, що є цілком достатнім стимулом для багатьох німців.

Просто і вигідно

Сума компенсації різниться в залежності від пляшки: за скляні відшкодовується від 8 до 15 євроцентів, за пляшки з твердого пластика - 15 центів. Найбільше - 25 центів - дається за повернення ємності з м'якого пластику. Причина в тому, що ці пляшки є найбільш шкідливими для довкілля. Не повертаються гроші за пляшки нестандартної форми, а також ввезені з-за кордону.

Сьогодні повернення пластикових пляшок викликає у німців, в цілому, лише позитивну реакцію, адже вулиці справді сатли значно чистішими. Кинута пластикова пляшка або бляшанка з-під пива, за яку теж стягують заставну ціну, - це рідкість. Мало хто готовий просто брати й викидати гроші. Проте звикали до нововведення досить довго.

Складне впровадження

Минуло десять років відтоді, як у Німеччині було запроваджено систему повернення пластикових пляшок від напоїв. 20 березня 2002 року Юрґен Тріттін, тодішній міністр з питань охорони довкілля, який представляє "Союз 90/Зелені", запропонував впровадження заставної ціни на пластикову тару й пивні бляшанки. Така ідея спричинила гострі дискусії. Вона потребувала не лише додаткових витрат з бюджету, частина коштів лягала й на торговелю. Вона мала забезпечити прийом і зберігання порожньої тари.

Ініціативу міністра Тріттіна дуже критично зустріла тодішня лідер християнських демократів Анґела Меркель, а також представники вільних демократів. Все ж спільними силами СДПН та "зелених" закон ухвалили, і, починаючи від 2003 року, в Німеччині при покупці коли, лимонаду, води чи пива у пластиковій пляшці, в ціну зазвичай включають вартість самої тари.

Виробники напоїв, тари, а також великі мережі супермаркетів побоювалися, що покупці не захочуть сплачувати додаткові гроші за упаковку. Компанії ініціювали декілька судових позовів і дійшли навіть до Конституційного суду країни, проте всі справи виграв німецький уряд.

Історія успіху

У перші роки в системі повернення пляшок панував певний хаос. Повертати тару можна було лише в тих магазинах, в яких її було куплено. Це викликало певні труднощі, особливо з тією тарою, яку споживачі купляли в невеликих кіосках, наприклад, йдучи на роботу. Починаючи від 2006-го року всю тару можна здавати в одному місці. Того ж року було впроваджено обов’язкову заставу на слабоалкогольні напої.

Нині Юрґен Тріттін не без гордощів зауважує: «Дороги, парки та ліси вже більше не засмічені, і пиво п’ють з пляшок багаторазового використання. Повернення порожньої тари більше не є проблемою для німців».

Марія Еландер, керівник відділу переробки відходів німецької екологічної організації Deutsche Umwelthilfe, вважає, що історія з переробкою пластикових пляшок в Німеччині є історією успіху. «Виробники упаковки досить добре економлять на сировині для виготовлення тари, адже люди здають пляшки. Система є ідеальною для всіх сторін», - говорить Еландер.

А що в Україні?

Заступник голови української Партії зелених, колишній міністр екології та природних ресурсів Сергій Курикін вважає, що переробка пластикових пляшок – це лише частина проблеми в Україні, що пов’язана з переробкою побутових відходів. "Річ у тім, що на законодавчому рівні є нововведення, які стосуються перерозподілу побутових відходів, зокрема і пластикової тари. Протягом останніх років було ухвалено кілька законів, проте вони ніколи не були впроваждені в життя", - зазначає екс-урядовець.

"Сьогодні у деяких київських подвір'ях є спеціальні контейнери для сухого пластикового сміття, але далеко не всі громадяни про них знають", - розповідає Курикін, який вбачає велику перспективність у поверненні пластикових пляшок за певну символічну винагороду. Водночас він передбачає, що дистриб’ютори тари, а також магазини можуть зустріти цю ініціативу неохоче.

Курикін каже, що запровадження заставної ціни на пластикову тару є швидким вирішенням екологічної проблеми, адже споживачі будуть більш мотивовані здавати пляшки. Думають й про пілотні проекти на Київщині, Одещині та Миколаївщині. "Якщо правильно організувати цей процес, щоб він був економічно вигідним, оскільки забезпечуватиме пакувальну галузь пластиковою сировиною. Принаймні витрати на організацію можна буде відшкодувати", - говорить Курикін. Він цілком впевнений, що у місцевої влади достатньо можливостей для здійснення подібних проектів, проте вона вважає цю справу обтяжливою.