Як Україна відзначила шосту річницю Революції гідності

У четвер, 21 листопада, з нагоди державного свята - Дня свободи і гідності - у шосту річницю початку Євромайдану в Україні протягом дня відбулася низка заходів за участі найвищих посадовців, меморіальні і мистецькі заходи в пам'ять полеглих під час акцій протесту шість років тому. А ввечері кілька тисяч осіб відгукнулися на заклики громадського "Руху опору капітуляції" і прийшли на віче на Майдан Незалежності. Незважаючи на протестний характер заходу, він минув мирно.

Зеленський  пообіцяв прогрес у розслідуванні

День свободи і гідності став державним святом ще за часів президента Віктора Ющенка. Тоді його відзначали 22 листопада. Саме цього дня 2004 року почалася Помаранчева революція. 21 листопада цей день стали відзначати у зв'язку з тим, що 2013 року саме в цей день на Майдані Незалежності в Києві почалися перші протести проти курсу тодішнього президента Віктора Януковича на зближення України з Росією замість підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом. Ці протести переросли в Революцію гідності, що, попри масові розстріли десятків демонстрантів на Майдані, завершилася падінням режиму Януковича і його втечею до Росії.

Через шість років після початку перших протестів нинішній президент України Володимир Зеленський разом із дружиною та прем'єром Олексієм Гончаруком та іншими офіційними особами від самого ранку поклав квіти і запалив поминальні свічки на меморіалі Героїв Небесної сотні. Він зустрівся там із представниками родин загиблих в центрі Києва на початку 2014 року і пообіцяв їм, що розслідування сотень кримінальних проваджень за фактами злочинів влади проти демонстрантів Євромайдану буде продовжене.

Пізніше приклад Зеленського наслідував голова Верховної Ради Дмитро Разумков. В каплиці архистратига Михаїла та українських новомучеників Української греко-католицької церкви поруч із меморіалом відбувся молебень за полеглими на Євромайдані. А на місці будівництва Музею Революції гідності відбулася церемонія відкриття виставкового простору й виставки на алеї Героїв Небесної сотні з назвою "М3: Майдан. Меморіал. Музей".

Впродовж дня були організовані екскурсійні програми "Назустріч свободі" за маршрутом головних подій Революції гідності в центрі Києва. В головній залі київської мерії відбувся мистецький захід "Київ незламний", а в театрах - вистави, присвячені революційним подіям того часу. В інших місцях відкрилися літературні та мистецькі виставки та інші меморіальні заходи, а також публічні зустрічі з учасниками Революції гідності. 

Народне віче

День свободи і гідності є державним святом, але не вихідним днем. Лише надвечір на Майдані зібралося, за різними оцінками, від однієї до трьох тисяч людей, що прийшли на народне віче під гаслом "Ми маємо гідність", скликане громадським "Рухом опору капітуляції". Громадський порядок в Києві охороняли близько 1,3 тисяч нацгвардійців, рятувальників, вибухотехніків, кінологів та полісменів. Але акція відбулася мирно і без суттєвих порушень громадського порядку. Організатори не рекомендували піднімати партійні прапори, над натовпом майоріли лише прапори України, серед яких був помітний прапор НАТО. 

Дехто з учасників віча обклеїв одяг жовтим скотчем, що, за задумом організаторів, мало символізувати боротьбу українців за державу і свободу. Інші тримали в руках гасла "Ні репресіям", "Досить нас розводити", але загалом транспарантів було небагато. Найбільше було людей, що тримали в руках фото загиблих під час Революції гідності. Провідні провладні і опозиційні політики не брали участь у віче. Серед топ-політиків там виступив лише голова опозиційної  партії "Голос" Святослав Вакарчук.

Промовці на вічі вимагали зупинити розведення сил і засобів на лінії розмежування на Донбасі, а також скасувати реалізацію "формули Штайнмаєра". Зі сцени звучали вимоги відставки голови Офісу президента України Андрія Богдана, його заступника Андрія Єрмака, заступника секретаря Ради нацбезпеки і оборони України Сергія Сивохи й очільника Держбюро розслідувань Романа Труби. А кримський в'язень Кремля Володимир Балух у своєму виступі закликав переконати можновладців у тому, що "ми є народ цієї держави, який вони мають обслуговувати".