Як уникнути фейків у науці

Результати журналістського розслідування, оприлюднені влітку 2018 року, спричинили хвилю дискусій. Тоді в спільному розслідуванні взяли участь німецькі телерадіокомпанії NDR, WDR, щоденне видання Süddeutsche Zeitung та інші ЗМІ в Німеччині й за кордоном. Журналісти з'ясували, що з 2014 року понад 5000 німецьких вчених надавали свої публікації для псевдонаукових журналів і конференцій. Крім того, учасники розслідування проаналізували публікації в кількох найбільших псевдонаукових видавництвах, як-от Omics, Waset і Sciencedomain.

Про існування "хижацьких" або "сміттєвих" журналів (Predatory Publishing) відомо давно. Однак, як зазначають автори дослідження, кількість публікацій у них зростає. І ця проблема стосується не тільки вчених Німеччини: до такого способу розповісти громадськості про свої здобутки в царині науки вдалися 400 тисяч вчених та дослідників з усього світу. Що змушує вчених це робити, і як розпізнати в науковому видавництві фейк?

Псевдонаукові видавництва як бізнес-модель

Такі псевдонаукові видавництва розташовані переважно в Південній Азії, Африці, країнах Перської затоки, Індії та Туреччині. Відразу розпізнати псевдонауковий характер періодичних видань і організованих ними конференцій вдається не всім. Для назв обираються варіанти, схожі з назвами відомих видань та наукових заходів. Сайти багатьох таких конференцій і видавництв мають досить професійний вигляд.

Утім, бувають і очевидні фейки. "Приміром, коли в одному е-мейлі використовується три різні кольори букв, шрифт трьох різних типів і розмірів, сумнівів немає", - говорить в інтерв'ю DW Томас Шульц (ім'я змінено на прохання співрозмовника), науковий співробітник факультету прикладних геонаук Технічного інституту Карлсруе (KIT). Упродовж тижня він отримує електронною поштою по дві-три пропозиції від псевдонаукових видавництв. Такі видавництва працюють за принципом відкритого доступу (Open Access). Наукові журнали публікуються в інтернеті. За статті платять не читачі, а самі автори - від 50 до понад тисячу євро за кожну.

Головна рушійна сила - комерційні інтереси, адже для псевдонаукових видавництв кількість статей важливіша за якість. Тут економлять на редакторах і не так серйозно ставляться до рецензування іншими фахівцями з тієї ж галузі, що вважається поширеною практикою в наукових колах.

"Скажімо, статтю обіцяють опублікувати вже через місяць. На рецензію дається 10 днів. Для детального ознайомлення з дослідженням цього недостатньо. Буває, що рецензентам надсилають лише витяги зі статті", - пояснює Шульц. Рецензент читає по верхах і робить поспішний висновок. У підсумку суть дослідження спотворюється, а позірні висновки видаються за наукову істину.

Виші борються з лженаукою

Проте, деякі вчені піддаються спокусі, адже в серйозному науковому журналі оцінки рецензентів доводиться чекати довго, та й квота відмов у них висока, а в видавництві без імені розмістити статтю набагато легше. Як зазначає Клаус Тохтерманн (Klaus Tochtermann), керівник Інформаційного центру з економіки Спілки імені Лейбніца в інтерв'ю Deutschlandfunk, вчені, особливо на початковому етапі своєї кар'єри, зазнають величезного тиску.

Річ у тім, що сьогодні займатися просто дослідженнями замало. "Якість і важливість роботи вченого оцінюють за двома основними критеріями: це число публікацій і частота, з якою його цитують у своїх роботах інші дослідники", - підкреслює він. Той, у кого виходить менше 20 публікацій на рік, вважається невдахою. Тож псевдонаукові видавництва користуються ситуацією.

У п'яти найбільших псевдонаукових видавництвах кількість публікацій з 2013 року збільшилася втричі. Платформа Science Media Center підрахувала, що чисто статистично в таких виданнях бодай раз публікувалися 1,3 відсотка наукових співробітників вищих навчальних закладів (ВНЗ) Німеччини. Частка порівняно невелика - університетам про це явище відомо давно, і в вишах з ним активно борються. З початком нового навчального семестру автори журналістського розслідування звернулися в 65 найбільших ВНЗ країни, щоб дізнатися, чи вжито нових заходів. У деяких університетах стали пропонувати додаткові семінари та консультації, присвячені цій проблематиці, в інших склали позитивні списки з назвами серйозних видавництв.

"KIT прибрав з сайтів псевдонаукових видань кілька публікацій, виявлених там. На проблему ще раз звернули увагу співробітників, нагадали про списки псевдонаукових видавництв", - розповідає Томас Шульц про свій ВНЗ. До речі, один з таких чорних списків є у вільному доступі. Його склав американський бібліотекар Джеффрі Білл.

Запобігти таким публікаціям допомагають і суворі вимоги. "У нас головна умова для докторантів - як мінімум одна публікація в рамках наукової конференції та одна стаття в авторитетному в своїй галузі виданні. Важливо також, щоб рецензії були ґрунтовними і стосувалися до всієї статті, а не до витягів з неї", - уточнює вчений .

Open Access в Технічному інституті Карлсруе вітається. І якщо вчений вирішує опублікувати у відкритому доступі свою статтю, бібліотека ВНЗ навіть бере на себе витрати на публікацію. "Але ми поки стримано ставимося до такої можливості. Якщо щось і публікуємо в інтернеті, то тільки на перевірених платформах видавництва MDPI. До того ж ми вибираємо не найбільш проривні дослідження, а те, що в відомі друковані видання не потрапить. Наприклад, якщо результати цікаві, але методика не зовсім нова", - пояснює Томас Шульц.

Як розпізнати фейк

На гачок псевдонаукових видавництв потрапляють не лише молоді вчені, однак саме їм треба бути вкрай пильними. Співробітник KIT дає кілька порад, як розпізнати фейк. Якщо ви жодного разу не чули про конференцію, на яку вас запрошують, не знаходите жодного знайомого імені в списку її учасників, вперше бачите назву видавництва або ім'я видавця, слід бути обачним. У разі сумнівів треба звернутися до наукового керівника. Обов'язково перевірте в інтернет-пошуковику ім'я видавця. Оцінити значущість видання допоможе й імпакт-фактор (IF) - статистичний показник цінності журналу для наукової спільноти. У ньому враховується кількість процитованих статей з журналу і кількість публікацій. На сайтах серйозних видань він зазвичай вказаний.