10 років євро
1 січня 2012 р.Десять років тому, всередині грудня 2001 року жителі 12 країн Євросоюзу вперше тримали у руках євро. Кожен отримав так званий "початковий набір", аби ознайомитися з монетами, які від першого січня 2002 року мали стати офіційною готівкою єврозони. Святкуючи нині 10-річний ювілей євро як готівки, важко однозначно дати відповідь на запитання, чи можна назвати запровадження євро успіхом.
Європейський центральний банк (ЄЦБ) у Франкфурті-на-Майні було засновано ще раніше, 1998 року. Його створили за зразком Німецького федерального банку – це було особливо важливо для німців. Єдиним і головним завданням ЄЦБ було забезпечувати стабільність євро. Якщо взяти до уваги рівень інфляції та курс євро по відношенню до інших світових валют, то можна дійсно з впевненістю говорити про успішне запровадження євро. Адже досі ЄЦБ вдавалося вберегти цінову стабільність євро попри усі кризи.
4 січня 1999 року, коли євро почали використовувати для безготівкових розрахунків поряд з національними валютами країн єврозони, його курс становив 1 долар і 18 американських центів. Проте згодом політикам та економістам довелося понервувати, коли курс євро почав стрімко падати. У жовтні 2000 року він досягнув рекордно низької позначки – за один євро давали лише 82 американських центи.
Гірке пророцтво
"Валютні ринки дуже тонко відчувають, чи обрала політика правильний шлях для зміцнення валюти, - написав тоді один з коментаторів Deutsche Welle, - Європейські політики дозволяють італійцям збільшувати заборгованість, нехтуючи критеріями стабілізації. Ніби цього замало, вони ще й закривають очі і приймають Грецію як дванадцятого члена єврозони. Не дивно, що валютні ринки не довіряють євро". І це – коментар, написаний ще одинадцять років тому…
"Проблема полягає у Греції, їм було не місце у економічному і валютному союзі", - каже нині Тео Вайґель, який у 90-х, будучи міністром фінансів ФРН, брав участь у перемовинах щодо запровадження євро. "Те, що ми маємо нині, - фінансові проблеми у деяких країнах, які зумовила найгірша за останні 80 років криза, а також помилки самих країн. Але це не проблема валюти", - переконаний Вайґель.
Іншими словами – єврокризи немає. Хоча багато країн єврозони мають величезні борги, євро чудово довів свою спроможність як грошова одиниця. Він дозволив підприємствам заощадити мільйони трансакційних коштів. Німцям євро забезпечив рекордний експортний успіх, а іншим країнам – низькі процентні ставки. Він зумів стати другою у світі за значенням валютою після американського долара.
Євро як втрачений шанс
Утім, не всі європейці – віддані прихильники євро. Передусім у Німеччині євро довго називали не інакше як "teuro", натякаючи на зависокий курс обміну німецьких марок на євро (від німецького teuer – дорого). Щоправда, упередження німців, які почасти все ще сумують за дойчмарками, виявилися невиправданими: за десять років євро у обігу рівень інфляції у єврозоні був набагато нижчим, ніж за останні десять років з марками.
З іншого боку, саме євро став причиною масивних проблем окремих країн з платіжним балансом. "У фінансових проблемах південно-європейських країн, зокрема Греції і Португалії, винні вони самі, - запевняють в Інституті німецької економіки, - Адже насправді запровадження євро могло стати шансом на порятунок для країн, що нині переживають кризу". Одне лише оголошення наміру запровадити єдину європейську валюту, починаючи з 1995 року, процентні надбавки, які південно-європейцям доводилося платити за державні позики, значно знизилися. Утім, ні греки, ні португальці цим не скористалися. Замість заохочувати інвестицій в свою економіку вони збільшили соціальні видатки, критикують в Інституті німецької економіки.
Зворотній бік медалі
Через низькі процентні ставки держави, підприємства та приватні господарства почали активно брати кредити, спричинивши таким чином штучний економічний "бум", фінансований грішми, взятими у кредит. Економічний підйом натомість зумовив різке збільшення зарплат у порівнянні з іншими країнами єврозони, збільшення обсягів імпорту та скорочення експорту. Економічна "булька" луснула у той момент, коли ринки довгострокового кредитування відмовилися фінансувати дефіцит балансу поточних операцій без відповідних надбавок за ризик.
Аби подолати нинішні проблеми, країнам-боржникам єврозони нині варто було б змінити обмінний курс та знецінити свою грошову одиницю, би знову стати платоспроможними. Проте саме ці механізми не допустимі в системі єдиної європейської валюти. Це - несвятковий бік євро, який затьмарює нинішній ювілей.
Автори: Рольф Венкель , Тетяна Бондаренко
Редактор: Дмитро Каневський