Міклош: Політики - кращі реформатори, ніж технократи

Deutsche Welle: Пане Міклош, Вас запросили бути радником уряду в Києві, бо Ви свого часу були успішним реформатором у себе на батьківщині. Чого, на Вашу думку, Україна може навчитися з Вашого словацького досвіду?

Іван Міклош: Того, що реформи мають бути глибокими, комплексними і швидкими. Вони мають базуватися на заходах макроекономічної стабілізації і фіскальної консолідації, на відновленні дієздатності банківського сектору і стабілізації валютного курсу. Крім того, потрібні структурні реформи, такі як реформа публічних фінансів, податкова реформа, реформа системи соціального забезпечення і пенсійна реформа, реформа ринку праці. Це всі ті речі, які ми здійснили в Словаччині, в уряді Микулаша Дзуринди. Словаччина наприкінці 1990-их років була у подібній ситуації до тієї, в якій нині перебуває Україна. Хоча українська навіть складніша, з огляду на війну на сході і торговельну війну з Росією. До цього слід додати корупцію, державні інституції, що не функціонують, та брак іноземних інвестицій. При цьому в економіці залишається чималий державний сектор. Економіка характеризується застарілою індустріальною структурою. Словаччина стояла перед схожими викликами. Досвід показує: якщо реформи достатньо рішучі, то можливо вийти з цієї ситуації доволі швидко. Це важко, але можливо.

Донедавна Ви були радником українських міністрів фінансів та економіки - Наталії Яресько і Айвараса Абромавичуса. Утім, схоже, українці незадоволені тим рівнем реформ, який продемонстрував їхній уряд. У чому, на Ваш погляд, причини того, що реформи не вдалися?

Цей уряд зробив чимало. За минулі два роки було зроблено набагато більше, ніж за два минулих десятиліття. Але все одно менше, ніж можна було зробити. Однією з причин, чому так сталося, на мою думку, було слабке політичне керівництво і погана комунікація при проведенні реформ. Було ухвалено чимало законів, у тому числі щодо боротьби з корупцією, були вагомі досягнення щодо макроекономічної стабілізації, скорочення фіскального дефіциту, цінової дерегуляції у сфері енергетики, реструктуризації і стабілізації банківського сектора, приборканні інфляції. Приміром, фіскальний дефіцит був скорочений за рік, з 2014 по 2015 рік, з 10,3 відсотка до 2,5 відсотків. Це - неймовірне досягнення. Але цього недостатньо. Завадою для реформ був брак єдності всередині коаліції, погана комунікація між урядом і парламентом, а також між урядом, парламентом і суспільством. Торік лише 37 відсотків урядових законопроектів були схвалені парламентом. Це - дуже поганий показник.

Наталія Яресько і Айварас Абромавичус, радниками яких Ви були у попередньому уряді, вважалися найуспішнішими реформаторами. Однак в новому уряді їх не буде. Чи є у Вас підстави вважати, що новий уряд буде реформаторським?

Подивимося. З одного боку, цих реформаторів і технократів бракуватиме. Але з іншого боку, технократи мали один суттєвий недолік - вони не були політиками, тому не здійснювали комунікацію, не робили політичну роботу. Скажімо, Наталія Яресько домоглася блискучих результатів, зокрема, щодо фіскального дефіциту, скоротивши його, як я вже згадував, у рази. Але, з іншого боку, вони не робили того, що також мають робити міністри: спілкуватися з парламентом і суспільством, борючись за реформи, пояснюючи їх. Я не знаю, чи буде новий уряд кращим. Але я сподіваюсь на це. Адже суто з технічної точки зору, в принципі, зрозуміло, що треба робити. Це все прописано і в програмі співпраці з МВФ, і в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Тому ще важливішою за технократичну складову є політична складова роботи.

Тобто Ви не були прибічником технократичного уряду на чолі з Наталією Яресько, про який багато говорили на певному етапі?

Технократичний уряд може бути хорошим рішенням на короткий період подолання кризи. Але якщо ми говоримо про успішні реформи, то я не знаю жодної постсоціалістичної країни, навіть жодної успішної країни, де реформи здійснювали би технократи. Варто подивитись на досвід країн, які є найбільш успішними у здійсненні реформ: балтійські країни, Польща, Словаччина чи Грузія. В усіх цих країнах реформи проводили політики.

Коли міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус пішов зі своєї посади, він назвав головною причиною корупцію. Наскільки корупція становить небезпеку для успіху нового уряду?

Не лише для цього уряду, але й для реформ у будь-якій країні корупція становить серйозну небезпеку. Ми знаємо, що рівень корупції в Україні дуже високий. Але простір для неї звужується. Найефективніший метод боротьби з корупцією - це не лише кримінальне переслідування корупціонерів, але й дерегуляція, лібералізація і приватизація. Треба далі йти цим шляхом. Всім відомо, що державні підприємства – величезне джерело корупції. В Україні ж на сьогодні залишається близько 3300 державних компаній. Приватизація зменшить це поле для корупції.

Утім, дотепер великі іноземні інвестори практично не брали участь у приватизації в Україні. Ви вважаєте, що зараз вони, нарешті, прийдуть?

Треба подивитися, чому вони не приходили. Вони не приходили, оскільки процес був дуже непрозорим і корумпованим. Коли уряд Тимошенко 2005 року зробив відкритий конкурс з приватизації "Криворіжсталі", який відповідав міжнародним стандартам, прийшов міжнародний концерн і купив цей актив за чималу суму. Потім знову були непрозорі конкурси. Тепер це має змінитися. Інша причина - проблеми з тим, що немає верховенства права, захисту майнових прав. Тут потрібні реформи, у тому числі лібералізація і дерегуляція, реформа судочинства. Якщо буде відповідний інвестиційний клімат, прийдуть великі західні компанії.