Ізраїль: нова Батьківщина – втрачена Батьківщина

Авіталь Бен-Корін - елегантна дама 85 років зі смоляним волоссям та срібними прикрасами на витончених руках. Вона народилася у німецькому місті Айзенах і з дитинства цікавилась іудаїзмом та сіонізмом. Коли до влади прийшли нацисти, вона вирішила залишити Німеччину.

Нова Батьківщина

У 13 років Авіталь з групою молоді емігрувала до Палестини. Там вона знайшла притулок у гуртожитку для єврейських дітей-біженців, який був заснований поблизу Хайфи переселенцями із Німеччини. «Ми були у захваті від цього притулку», згадує Авіталь Корін через 70 років.

З 17 років вона була змушена сама заробляти на життя. Вона подалася спочатку до міста Рамат-Ґана, потім до Єрусалима. На лекціях видатного німецького теолога, єврея за походженням Мартіна Бубера вона познайомилася з Шаломом Бен-Коріном - своїм майбутнім чоловіком. Разом вони стали свідками історичних подій 1947 року, коли згідно із резолюцією ООН на Західному березі річки Йордан, на території колишньої британської колонії Палестина, створювалися дві держави – єврейська і арабська.

«Нарешті, власна держава!»

Коли у травні 1948 року перший прем’єр-міністр країни Давид Бен-Гуріон проголосив державу Ізраїль, Єрусалим вже був окупований арабськими військами. Утім, люди з радістю сприйняли створення власної держави, згадує Авіталь Корін: «Ми розуміли тоді, що наша держава дуже маленька, але ми раділи, що її створено».

Палестинська катастрофа

14 травня 1948 року - День незалежності Ізраїлю – палестинці називають «Накба», тобто катастрофа. Для цих цей день став початком вигнання.

Фаваз Абу Сітта - один з тих, чия родина втратила свою батьківщину. Сьогодні він живе у секторі Газа. Він походить з родини бедуїнів, яка протягом чотирьох століть вела осіле життя, мала власні угіддя поблизу міста Беер Шева, де займалася землеробством і тваринництвом. «Мій дід доклав багато зусиль для розвитку освіти», розповідає Фаваз. «Він заснував школу для дітей з нашого племені». Завдяки цьому батько Фаваза та його брати змогли закінчити школу і вступити до університету. Та коли у 1948 році почалася війна між Ізраїлем та арабами, родина втратила і землю, і засоби для існування, а братам із їхньою академічною освітою тільки і залишилось, що перебиватися з хліба на воду.

Втрачена Батьківщина

Ціле плем’я, більше ніж чотири сотні людей були вигнані зі своїх земель. Родина Абу Сітта опинилася у таборі біженців у секторі Газа.

Фаваз Абу Сітта народився у 1953 році. Він дорослішав із переконанням, що одного дня повернеться додому. Його справжня Вітчизна знаходилася по той бік колючого дроту, в державі Ізраїль. «Мій дід завжди показував на віддалі нашу землю. Він обіцяв, що я буду власником великої частини цієї землі. Утім родина так і не змогла повернутися на Батьківщину», каже Фаваз.

Замість цього Фаваз Абу Сітта приїхав до Німеччини. У тодішній НДР він вивчав німецьку мову та економіку. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Його брати розлетілися по світі: до Сполучених Штатів, Канади та Саудівської Аравії.

Згодом професор Фаваз Абу Сітта, який нині викладає в університеті сектора Газа, втратив надію повернутися на свою землю. Він виступає за створення палестинської держави, до якої увійдуть сектор Газа та території західного берегу річки Йордан. Але вчений наголошує, такі вимоги - це позиція меншості. Більшості палестинців йдеться не про політику, а про те, аби повернутися на свої землі або принаймні або, принаймні, домогтися справедливого вирішення проблеми біженців.