«Італійські політики надівають на свободу слова намордник»

По телебаченню оголошують ім’я гостя студії – Марко Травальйо. Інтерв’ю може вийти з-під контролю. Телеведучий це розуміє. Травальйо – найкритичніший журналіст Італії. Єдиний, хто відкрито говорить про те, що новий голова сенату Скіфані в минулому мав спільний бізнес з одним із мафіозних босів. Ведучий дистанціюється від висловлювань свого гостя і перелякано дивиться в камеру, немовби вибачаючись перед Берлусконі. Адже главі уряду така неприємна правда про партійного товариша аж ніяк не до вподоби. Тож, не дивно, що після цього інтерв’ю політики різних кольорів починають гарячкувати в ефірі.

Скандал, однак, полягає зовсім не в тому, що новообраний спікер Скіфані нібито має стосунки з мафією. Скандал у тому, що хтось наважився про це публічно заявити по телебаченню. Державний телеканал RAI, який у прямому ефірі показував розмову з Травальйо, вже приніс свої офіційні вибачення Скіфані. Ніхто, навіть італійська опозиція не виступила на захист Травальйо. Але до цього неугодний журналіст уже звик:

«Якщо мені доведуть, що я поширював брехню, тоді я, звісно, вибачусь. Однак оскільки я не говорив нічого іншого, окрім правди, не розумію, за що я маю вибачатися. Я журналіст і мені байдуже, що політики про мене говорять. Журналісти мусять доносити правду до людей, і, власне, це я і зробив».

Травальйо має чітке розуміння того, що таке журналістика, і керується журналістською етикою, про яку багато італійських журналістів, здається, уже давно забули або ж їх змусили про це забути.

«Трагедія полягає в тому, що газети пишуть лише те, що напередодні повідомляли по телебаченню. А про те, що показувати в телевізійних новинах, вирішують політики. Вони надівають на свободу слова намордник. Журналісти це знають і поводять себе відповідно».

Цензура не потрібна, якщо журналісти самі уникають певних тем, тому що не хочуть неприємностей. Водночас помітна велика байдужість і в самому суспільстві. Багато італійців воліють просто перемикнути телеканал, якщо мова заходить про брудну білизну політиків. Письменник Нанні Баллестріні називає це м’якою диктатурою:

«Ми вже тривалий час, від початку ери Берлусконі, перебуваємо в цій занепадницькій фазі – не лише політично та морально, а з усіх сторін. Травальйо не сказав нічого нового, про що не можна було б довідатися з інших джерел. Але це нікого не цікавить. Навпаки. Як не парадоксально, багато сприймають це таким чином, що раз цей політик так себе поводить, значить він розумний».

Так, як Берлусконі, приміром, чия популярність великою мірою базується також на тому, що в нього на шиї висить так багато судових процесів, додає публіцист.