Італія дрейфує вправо?
21 лютого 2013 р.Бідність, зростання кількості безробітних та крах традиційної політики: найкращі передумови для політичної радикалізації. У неділю та понеділок (24-25 лютого) в Італії відбудуться вибори, оскільки навіть "урядовим технократам" як Маріо Монті не вдалося домогтися від парламенту підтримки курсу реформ. Незадовго до Різдва колишній прем'єр-міністр Сильвіо Берлусконі відмовив Монті у своїй підтримці і відкрив шлях до позачергових виборів.
2012-го року валовий внутрішній продукт Італії поступово падав, а прогнози італійського статистичного інституту ISTAT на 2013 рік – нерайдужні. На півночі Італії праві партії, як-от популістська "Ліга Півночі" ("Lega Nord"), найбільше нарощують свою популярність.
Нові праві Європи
Улітку 2012-го газета лівого спрямування La Repubblica оприлюднила дослідження на тему "нового правого екстремізму" в Європі. Автори з'ясували, що кількість членів правоекстремістських партій збільшується. Щоправда, ці партії, за словами журналіста Паоло Беріцці, отримують мало голосів, "але ідеї, які вони пропагують, вкорінюються, навіть серед тих виборців, які раніше віддавали голоси за ліві партії".
Британський аналітичний центр Demos констатує, що праворадикальні рухи у різних європейських країнах дедалі частіше об'єднуються в альянси. Також, наголошують в Demos, партії свідомо фокусуються на певних темах – як-от становище працівників у північній Італії, які стали безробітними. І так отримують додаткових прихильників. Часто це відбувається коштом традиційних лівих.
"Расистські та антисемітські погляди, які раніше визначали правий екстремізм, вже стали справою минулого,- наголошується у дослідженні центру Demos. – Їхнє місце посіла риторика про культуру та цінності, з огляду на зростання міграції та європейський іслам, який зображається як культурна загроза."
Амбіції "Ліги Півночі"
Звичайно, партія "Ліга Півночі" саме так і чинить. Щоправда, вона не подає себе як правоекстремістська. При цьому вона виступає чітко проти "фундаменталістської ісламістської загрози", яка загрожує "старій європейській гегемонії".
На відміну від інших правих партій у ЄС, італійська "Lega Nord" протягом багатьох років перебуває в центрі італійської політики. В останніх двох урядах Берлусконі "Ліга Півночі" задавала тон разом з консервативною "Popolo della Libertà" ("Народ свободи") Берлусконі.
Новий лідер "Ліги Півночі" Роберто Мароні хоче стати губернатором північноіталійського регіону Ломбардії. Мароні знову об'єднався з Сильвіо Берлусконі, щоб здобути праву більшість у парламенті Італії.
Професор Американського університету в Римі Джеймс Ватсон не вірить, що Берлусконі цього разу виграє вибори. Щоправда, він може настільки "дестабілізувати парламент, що переможець не зможе керувати".
Расизм крокує?
У січні 2013-го, під час товариської зустрічі між "Міланом" Сильвіо Берлусконі та командою другої ліги "Про Патріа" ("За батьківщину") на адресу гравця Кевіна-Принса Боатенга полетіли расистські гасла. За повідомленнями газети "Il Fatto Quotidiano", до хуліганів-расистів належав і член ради партії "Ліга Півночі", відповідальний за спорт та молодь.
Берлусконі та "Ліга Півночі" засудили цю акцію як "неприйнятну", екс-прем'єр похвалив свою футбольну команду за те, що вона демонстративно залишила поле.
Однак ставлення Берлусконі до расизму видається як мінімум суперечливим. Так, одного разу він назвав президента США Обаму "доволі засмаглим", а німецькому депутатові Європарламенту сказав, що той найкраще підійшов би на роль нациста у кіно. Сьогодні всі висловлювання Берлусконі найретельнішим чином зважені з прицілом на виборчу кампанію. Всім відома його футбольна термінологія. Свою команду "Мілан" він використовує в політичних цілях. І ось нещодавно Берлусконі придбав чорношкірого гравця Маріо Балотеллі з "Манчестер Сіті".
Расистські виступи на футбольному полі є ознакою безкультурності, але, що ще гірше, обурення та тяжіння до насильства у широких верствах італійського суспільства. На тлі низького рівня культури та безпорадності в італійській політиці правоекстремісти мають добрі шанси здобути прихильність політичного центру, побоюються політичні оглядачі.