Їстівні сорочки, підошви поштою або світ без сміття

„Ми перебуваємо на Титаніку, а нам радять: щоб не потонути, вичерпуйте воду не чайною, а столовою ложкою, й все буде гаразд, - обурюється професор технічної хімії. – Це екологізм. Ідеологія, що так само має мало спільного з екологією, як і соціалізм - із соціальною справедливістю. Захист довкілля полягає зовсім не в тому, щоб з останніх сил заощаджувати сировину та енергію й потроху зменшувати кількість шкідливих відходів. Поступово отруювати – це все одно вбивати, - часто повторює в своїх виступах енергійний п’ятдесятирічний науковець. – Моя мрія – щоб люди стали такими самими розумними, як мурахи. У процесі їхньої життєдіяльності взагалі не утворюється сміття”:

„Мурахи не становлять жодної проблеми для довкілля, хоч усі разом вони важать учетверо більше, ніж населення планети, й споживають так багато калорій, як близько тридцяти мільярдів людей. Проте на відміну від нас, ці комахи не забруднюють природного середовища, а навпаки, збагачують його живильними речовинами. Безвідхідний замкнений цикл – біологічний і технічний – могли б за бажання організувати й люди. Тоді б не треба було побоюватися перенаселення Землі. Але світ без сміття буде можливий за однієї умови - якщо ми винайдемо заново всі предмети, що нас оточують, усе, чим ми користуємося – від шкарпеток, посуду й меблів до комп’ютерів та автомобілів.”

„Від народження до народження”

Предмети побуту в тому чи в тому вигляді мають слугувати нам нескінечнну кількість разів, а не гнити, як сьогодні, на звалищах й не перетворюватися на отруйний дим у сміттєспалювальних печах. Лише в Євросоюзі таким чином щороку втрачається майже три мільярди тонн цінної сировини. 1989-го Міхаель Браунґарт заснував у Гамбурзі інститут екологічних дослідів для того, щоб допомагати „свідомим” підприємцям зробити крок у відновлювальне майбутнє:

„За традицією, виробничі плани складають за схемою „від колиски, тобто від народження - до могили”. Це означає, що рано чи пізно Земля перетвориться на кладовище, на суцільне звалище. У нашому інституті товари, системи, процеси розробляють за засадою cradle-to-cradle – від колиски до колиски. Хоч би про що йшлося в кожному конкретному випадкові, ми завжди плануємо друге, третє, четверте використання. А якщо з якоїсь причини вторинна переробка неможлива чи недоцільна, то така річ обов’язково має бути придатною для компостування...”

„Зношені сорочки та інші непотрібний одяг ми могли б, умовно кажучи, з’їдати, закопавши їх в городі, - веде далі професор хімії. – Як показали дослідження, виготовлені за спеціальною технологією еко-футболки німецької фірми Trigema без останку біологічно розкладаються в землі за якихось шість місяців.” При цьому коштують вони не набагато дорожче й носяться так само довго, як і звичайні, що не можуть слугувати добривом. Відомий виробник спідньої білизни Triumph у цьому сезоні теж уперше запропонує свою „компостну колекцію”. „Для її пошиття ми постачаємо спеціальні тканини”, - розповідає інженер фірми Elastic Textile Europe Фолькер Вайдемаєр:

„Ми застосовуємо лише органічну бавовну, в якій відсутні рештки хімічних добрив та пестицидів. Волокна додатково нічим не обробляємо, щоб зберегти їхній природний стан. Еластомери хоч і штучні, але вони не містять шкідливих речовин і так само добре піддаються біологічному розкладові. Само собою зрозуміло, що для „компостних” тканин ми використовуємо лише натуральні фарби.”

Вічні сандалі

„Врятуй довкілля - поховай у садку бюстгальтер! Лише за цю ідею Міхаель Браунґарт достойний титулу „король компосту””, - глузує критична німецька преса. Та ані сам науковець, ані ті, хто повірив у концепцію cradle-to-cradle, з обраного шляху звертати не збираються. Щороку тільки в Німеччині у сміттєспалювальних печах згоряє понад 350 мільйонів пар взуття – зношеного, порваного чи просто немодного. „Уявіть, скількох канцерогенних викидів можна було б уникнути,” - каже Міхаель Ґуґенбергер інженер австрійської фірми Wexla. ЇЇ новинка має з’явитися в крамницях цього літа - сандалі, що складаються з трьох окремих частин: із підошви, з устілки та синтетичного верху будь-яких фасонів та кольорів:

„За допомогою кількох нескладних рухів ці модулі можна буде комбінувати та міняти. Замість того, щоб купувати п’ять пар взуття, жінки зможуть придбати лише п’ять різних верхніх частин його. Коли зітреться підошва, чи просто захочеться мати нову, достатньо буде вкласти її назад у коробку з вже надрукованою адресою й надіслати нам. Цю сировину ми віддамо на переробку, а клієнтка за невеличку доплату швидко отримає заміну. Поштові витрати підприємство бере на себе, а кожна наступна „запасна” частина обходитиметься замовниці дешевше.”

Коли хімічні речовини постійно обертатимуться в замкненому технологічному циклові, вони будуть надійно ізольовані від довкілля, наголошує Міхаель Браунґарт „Те, що сьогодні називають переробкою, - це замилювання очей, алібі для промисловості”:

„Щоб виробити кілограм туалетного паперу, наприклад, зі старих газет, треба забруднити понад три мільйони літрів води. Свого часу друкарні відмовилися від третини отруйних фарб, але ж дві третини їх використовують і досі! Із вторинної сировини здебільшого виробляють низькоякісну продукцію: чи то дешеві будівельні матеріали, чи то паркові лави, які врешті-решт знову ж таки опиняються на звалищах. Токсичні сполуки просякають скрізь. Ось уже сім років, як у нашому інституту в Гамбурзі досліджують склад материнського молока. Подекуди в ньому виявляють до двох із половиною тисяч хімікатів! Жодна з цих проб не отримала б дозволу на продаж, якби це було звичайне коров’яче молоко...”

Мобільність замість автомобіля

„Та неправильно в усьому звинувачувати виробників, - додає німецький науковець. - Багато що залежить і від нас, від споживачів. Ми звикли до того, що меблі, електроприлади належать нам, що вони є нашою власністю. Однак можна й по іншому”:

„Я укладаю договір не на купівлю, а на користування. Ну, скажіть, чому я маю бути господарем купи пластику під назвою „килимове покриття”? Ліпше я візьму його на прокат. Тоді підприємець знатиме, що за п’ять чи за вісім років килим повернеться до нього. А доти він обов’язково має зберігати гарний вигляд, бо інакше клієнт не укладе наступний контракт. Не потрібен мені й прилад із 4360-ма хімікатами. Я не хочу нести відповідальності за нього, а лише дивитися телевізійні програми. На такий експеримент погодився, до речі, Ford. Концерн спробує продавати не авта, а сто тисяч кілометрів їзди на них. Разом із технічним обслуговуванням. За такої системи, в покупця не болітиме голова, якщо машину доведеться часто ремонтувати. З іншого боку, виробникові буде економічно невигідно застосовувати дешеві, ненадійні матеріали, як тепер, за звичайної гарантії. А високоякісна сировина так і так залишатиметься в технологічному циклові - завдяки продуманій переробці.”

Свою екологічну концепцію Міхаель Браунґарт створив у співавторстві з американським архітектором Вільямом МакДонофом. Можливо через це дедалі більше її прихильників з’являється передусім у США. Губернатор Арнольд Шварценегер оголосив, що хоче зробити Каліфорнію cradle-to-cradle штатом. Всесвітньо відомий режисер Стівен Спілберг пожертвував на дослідні роботи два мільйони доларів і збирається знімати документальний фільм про німецького науковця. У Європі поки що лише Нідерланди планують стати „безвідходною” країною. „На жаль, на батьківщині „зеленого” руху, в Німеччині, - каже Міхаель Браунґарт, - мої заклики здебільшого залишаються голосом самотнього в пустелі...”

За матеріалами німецьких ЗМІ