Схиблені на футболі

Футбол для Ганса-Генрика Грушецького – це все його життя. За рік він відвідує близько трьохсот футбольних матчів. Це не лише матчі його улюбленого клубу – дортмундської «Борусії», але й ігри десятків чемпіонатів у різних куточках світу. Невже такий фанатичний вболівальник може пропустити головну футбольну подію європейського футболу – «Євро-2012»? Ще й як може! «Я зараз в Аргентині. Тут саме вирішальні матчі чемпіонату. Ігри клубів мені більше подобаються, ніж двобої національних збірних. А аргентинці ще більш схиблені на футболі, ніж німці», - каже німецький вболівальник. Дзвінок Deutsche Welle застав його на стадіоні перед початком матчу між командами «Ферро Кариль» і «Атланта». Це, до слова, команди не вищого, а другого дивізіону.

Ганс-Генрик – ґраундхопер. Так називають себе люди, які роз’їжджають по світу в пошуку неповторних футбольних вражень. Перша, друга чи навіть четверта ліга – для ґраундхоперів це не важливо. Головне - відчути неповторну футбольну атмосферу. «Що мені дуже подобається, приміром, в Аргентині, так це те, що тут більшість команд тісно пов’язана не лише зі своїм містом, але навіть з конкретним районом, в якому вона грає. Люди ідентифікують себе з командою», - пояснює Грушецький.

Навколо світу у пошуках «справжнього» футболу

Ідея ґраундхопінґу (від слів ground - «спортивна арена», та hopping – «скакання») полягає у тому, щоби побачити якомога більше ігор в якомога більшій кількості країн. Грушецький побував на матчах вже у 63-ох країнах. Але дуже «крутим» ґраундхопером він себе не вважає. «Чимало моїх знайомих побували у значно більшій кількості країн. Вони регулярно їздять на футбольні матчі і в Малайзію, і в Індію, і ще бозна куди. А мене, крім матчів у Німеччині, цікавлять насамперед чемпіонати країн Південної Америки. Я їжджу найчастіше саме сюди», - розповідає Ганс-Генрик.

Разом зі своєю подругою Беєю Грушецький напередодні «Євро-2012» їздив машиною стадіонами Польщі та України. З українських стадіонів європейської першості ґраундхопери встигли побачити лише новозбудовану львівську арену. Однак найбільше враження на Бею та Ганса-Генрика справили відвідини матчу у селищі Добросин Жовківського району Львівщини. Місцева юнацька команда грала важливий матч в рамках обласної першості. «Перед грою на поле вийшов священик і благословив обидві команди освяченою водою, побажав їм успішної гри. Це виглядає дещо курйозно, ми такого ще ніде не бачили. Але побачити щось особливе - це і є ґраундхопінґ», - каже німецький вболівальник. Цього року він сподівається ще раз з’їздити до України – подивитися гру київського «Динамо» на оновленому «Олімпійському».

«Фани на хвилі успіху»

Побувати на головній спортивній арені України невдовзі планує і Томас Шипс. Голова Німецького об’єднання ґраундхоперів декілька років тому вже був на «Олімпійському», однак після реконструкції його ще не бачив. Також у планах Шипса відвідати «Донбас-Арену». Загалом за роки захоплення ґраундхопінґом він побачив більше тисячі стадіонів у 54 країнах світу. На «Євро-2012» він, як і Грушецький, не поїхав. «Колись я не пропускав жодного Чемпіонату Європи. Але поступово публіка, яка їздить на ці турніри, змінилася. Більшість вболівальників, які супроводжують німецьку збірну на світових і європейських першостях – це «фани на хвилі успіху». Вони їдуть на турніри, розраховуючи посвяткувати чергові перемоги німців. А так вони ніякі не фанати. Мені з ними не по дорозі», - каже Томас Шипс. Він критикує надмірну комерціалізацію великих міжнародних турнірів.

Клубна фан-культура йому імпонує значно більше, ніж «карнавальна», що панує під час чемпіонатів Європи і світу. Шипс – затятий вболівальник клубу TSG Balingen з однойменного містечка, де він виріс. «Багато років я вболівав за Штуттгарт – команду з найближчого великого міста. Але зрештою я зрозумів, що Балінґен мені більше до душі. Хлопці грають за моє рідне місто, багатьох я знаю особисто», - каже Томас Шипс. Разом з дружиною Симоною і донькою Лені він ходить майже на всі матчі рідного клубу, у тому числі й виїзні. TSG Balingen грає у п’ятій лізі, яка обмежується матчами у землі Баден-Вюртемберґ.

Маленька Лені майже від самого народження з батьками на стадіоні. «Донька підростає, скоро зможемо знову більше їздити по світу», - ділиться планами ґраундхопер. «Цікаво поїхати десь на край світу, скажімо до Китаю, або у країни Східної Європи і дивитися там матчі четвертої ліги на старих, трохи занедбаних стадіонах. Святкувати разом з місцевими вболівальниками, пити пиво і їсти сосиски. Пікнік прямо обабіч футбольного поля – це і є чудова атмосфера!» - мріє про нові подорожі досвідчений ґраундхопер.

Не всі «схиблені» ігнорують збірну

Прохолодне ставлення до національної збірної типове для ґраундхоперів. Було би однак несправедливим стверджувати, що на «Євро-2012» вболівати за німецьку збірну поїхали лише «любителі футбольного карнавалу». Активний учасник фан-клубу німецької збірної Том Редер нині супроводжує команду на кожному матчі в Україні та Польщі разом з іншими найзавзятішими фанами. «Ми не ґраундхопери. Але ми так само приїхали на цей чемпіонат з прагненням побачити якомога більше матчів у різних містах. Ми хочемо побачити не лише футбол, але й все що відбувається навколо футбольних стадіонів», - розповідає Редер. Як і ґраундхопери, вболівальники з фан-клубу хочуть побачити якомога більше – їздять дивитися стадіони і в ті міста, де не проходять матчі «Євро-2012», наскільки це дозволяє час.

Німецький вболівальник, як і критичні ґраундхопери, нарікає на надмірну комерціалізацію турнірів під егідою ФІФА і УЄФА. «У фан-зоні продають Carlsberg і «Кока-колу», а не місцеве пиво і лимонад. Йдеться лише про гроші. Але я люблю мою країну, мою збірну. Тому я не можу не поїхати з нею на Чемпіонат Європи», - наголошує Редер. Мрію колег-ґраундхоперів – побачити оновлений «Олімпійський» у Києві він для себе вже здійснив. Стадіон йому не сподобався. «Враховуючи скільки грошей у це було вкладено, результат не дуже вражає», - зізнається Том Редер.