Як подолати міфи Другої світової війни?
8 травня 2015 р.Мало яка інша тема в нинішній Україні є настільки міфологізованою як Друга світова війна. День перемоги не завжди був головним святом Радянського Союзу після 1945 року. Співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Владислав Гриневич розповідає, що його святкували лиш один рік, а потім вихідний скасували. "Адже Сталіну був потрібен не міф Великої вітчизняної війни, а міф самого Сталіна як генералісимуса-переможця", - говорить Гриневич. У той же час в перші десятиліття після завершення війни учасники подій відзначали 9 травня "по-людськи, а не по-державному" - вони зустрічалися, щоб пом’янути загиблих та пригадати горе й втрати, зауважує історик Олена Стяжкіна.
Все змінюється з приходом до влади Леоніда Брежнєва. З 1965 року 9 травня знову стає червоним днем календаря. Владислав Гриневич пояснює це тим, що сам Брежнєв та його оточення були ветеранами війни. "Для них міф Великої вітчизняної війни був співзвучним і тому став одним з найбільших міфів радянської доби", - зауважує Гриневич.
По різні боки фронту
Міфологізувати війну в Радянському Союзі розпочали ще на її початку. Одна з причин - низька підтримка комуністичної партії з боку населення. Владислав Гриневич нагадує: в Україні до цього додалися очікування частини населення, що німці звільнять її від комуністичної системи. Хоча ці надії і розбилися об расистську та шовіністичну політику Третього Рейху, на боці Німеччини загалом воювали до 1,5 мільйона радянських громадян - і як добровільні помічники (гільфсвілліґе), і у Ваффен СС, і, згодом, у самому Вермахті. "В рамках міфу Великої вітчизняної війни замовчувалося про військовополонених, про участь радянських людей у війні проти СРСР, про колаборацію, про провальний 1941 рік, коли німці ледь не взяли Москву", - зауважує Гриневич.
Міфи спрощують реальність і представляють її одновимірною. Так, історик Олександр Зінченко розповідає, що у 1939 році українці воювали як у польських військах, так і в Червоній армії, а також у Легіоні Сушка, союзному Вермахту. Міф визнає лише ті факти, які підходять під міфологему, а все те, що з нею не збігається - відкидається, пояснює завідувач відділу Інституту історії України Георгій Касьянов. Наприклад, приховували реальні втрати та ціну перемоги.
Націоналізм замість комунізму
Для мобілізації населення на боротьбу в СРСР почали формувати цілий ряд міфів. "Міф Великої вітчизняної війни замішано на російському націоналізмі-патріотизмі. Навіть з газет було знято "Пролетарі усіх країн єднайтесь" та замінено на "Смерть німецьким окупантам". А от пролетарський інтернаціоналізм залишили для зовнішньої пропаганди, зокрема серед німецьких військ", - розповідає Гриневич. Для інших же народів СРСР було сформовано "міф дружби народів".
Російський націоналізм проявляється і у фільмах, знятих в часи війни. За словами Наталії Амельченко з кафедри політології "Києво-Могилянської академії", фільми "Суворов" чи "Кутузов" демонструють, як керівництво СРСР конструювало тяглість російської героїчної історії. "Політичні міфи виконують свої функції мобілізації мас, легітимації влади та формування ідентичності тільки якщо резонують із досвідом відповідних поколінь, - говорить експертка. - Міфічні образи, такі як Вітчизна, полита кров’ю предків, конструюються, насамперед, у фільмах, бо кіно - найбільш масовий медіум", - наголошує Амельченко.
За твердженням експертки, міф більш ефективно виконує свої функції, якщо поєднується з ритуалом. "Серед міфів-ритуалів варто згадати парад Перемоги, покладання квітів невідомому солдату, вшанування різних битв і постатей, завдяки чому ці символи передаються наступним поколінням", - додає Амельченко.
Конфлікт міфів
На противагу радянським міфам, в Україні з кінця 1980-х років формуються міфи національно-визвольної боротьби. "УПА як героїчний міф мала під собою значні засади, бо в усій Європі під час війни не було такої потужної повстанської чи партизанської армії як УПА. Втім, крім світлих вона мала і свої темні сторони, переважно це Волинська трагедія (у 1943 році на Волині українці та поляки провели взаємні етнічні чистки, в результаті яких було вбито десятки тисяч цивільних з кожного боку - Ред.)", - зазначає Владислав Гриневич.
Володимир Касьянов вказує на те, що міф про УПА та Бандеру як такий не є альтернативою радянському міфу. "Він стає альтернативою тоді, коли їх навмисно протиставляють, і роблять це обидві сторони. УПА вписується в стандартну націєтворчу міфологію і виглядає привабливо, бо це люди, які в безнадійних умовах вели збройну боротьбу", - говорить Касьянов.
Таке протиставлення здійснювалося активно протягом останніх 15 років. Гриневич розповідає, що Леонід Кучма на державному рівні закріпив 9 травня, зокрема у 2000 році було прийнято закон "Про увічнення Перемоги у Великій вітчизняній війні". Конфлікт посилився у 2004 році, коли російські політтехнологи Віктора Януковича вигадали ідею розколу України. "Це міфи про те, що Донбас годує всіх та про "бандерівців-фашистів". Ющенка зображували на плакатах у Донецьку у формі СС", - згадує історик. Посприяла протистоянню і реабілітація Романа Шухевича та Степана Бандери.
"В тому, що відбувається на Донбасі зараз, чітко проглядаються алюзії на Велику вітчизняну війну: і те, що майданівці - це бандерівці, і що на танках пишуть "На Київ" (як писали "На Берлін" - Ред.), і ганебний парад полонених у Донецьку. Ми отримали воєнно-політичний конфлікт, в якому ідеологічними складовими є конфлікт історичних пам’ятей", - наголошує Гриневич. І в цьому на 90 відсотків винна донецька еліта, яка в силу економічних інтересів підтримувала і консервувала ці міфи, переконаний експерт.
Використання наявних міфів суттєво полегшує формування нових міфів. "Мене вражає спадкоємність цих образів, - каже Наталія Амельченко, - "бандерівців" ототожнюють із фашистами, а міфологема "війни з бандерівцями" має коріння в образі ворога, який формувався ще при Сталіні, а саме вороги народу, німецькі шпигуни, фашистські загарбники. Таке ототожнення спонукає людей боротися із цим ворогом".
Деміфологізація
Експерти стверджують, що замість намагання розв’язати конфлікт історичних міфів, слід спрямувати увагу на ті ідеї, які можуть об’єднувати. Георгій Касьянов пропонує, по-перше, відмовитися від насадження або спростування тих чи інших міфів адміністративними заходами. По-друге, не виводити їх у спільне політичне поле, адже підтримка тих чи інших міфів різниться між регіонами.
З іншого боку, існує загроза виникнення нових небезпечних міфів. "Часто відбувається етнізація "ворога": "російські сепаратисти", "російські агресори". Тут теж потрібна деміфологізація, щоб бачити відмінності між Путіним і громадянами РФ, а, головне, громадянами України, які ідентифікують себе з російської мовою і культурою", - наголошує Амельченко.
На думку Владислава Гриневича, нині склалася унікальна ситуація, коли Україна може очиститись від комуністичних міфів. Зокрема, кроком у цьому напрямку пам`ятні заходи, які цього року в Україні відбуваються 8 травня. Саме цього дня по всій Європі відзначається завершення Другої світової війни - не як переможний героїчний міф, а як день пам’яті за загиблими, говорить історик.