Після щасливого завершення валлонського політичного театру довкола згоди на зону вільної торгівлі між Євросоюзом і Канадою (CETA) Брюссель свого не проґавив: ЄС поспішно надолужив саміт із Канадою, який зірвався. Інакше в останню хвилину хтось іще міг би виринути з новими запереченнями. Процес ратифікації у будь-якому разі займе певний час, проте все-таки під угодою вдалося поставити перші підписи.
Що пішло не так?
На жаль, це не той випадок, коли кажуть: "Добре все, що добре закінчується". Адже Євросоюз має винести урок з фіаско, якого ледь-ледь вдалося запобігти. Безумовно, у першу чергу це був провал федерального уряду Бельгії, який уже давно знав, що Валлонія налаштована проти і може використати для спротиву складні державні структури у Бельгії.
Проте і Єврокомісія знала про це довгий час. Їм узагалі достатньо були визирнути зі своїх вікон, аби побачити противників глобалізації, які прямо в середині Європейського кварталу гучно висловлювали свій протест проти CETA. Те, що неспокій витає в повітрі, уже давно було ясно. Проте нікому так і не спало на думку вчасно вислухати сумніви та заперечення, а також залучити настільки, наскільки можливо, до переговорів про ЗВТ з Канадою її опонентів. Категоричних противників не переконаєш, проте таким чином можна було би уникнути валлонського спектаклю.
Наступна дія: Нідерланди
Набагато складніше буде у наступному акті подолання кризи. Якщо Нідерланди після весняного референдуму відкличуть свою згоду стосовно угоди про асоціацію між ЄС і Україною, то Європі загрожує куди більша катастрофа у зовнішній політиці й політиці безпеки. Ми не повинні покинути Україну напризволяще та не маємо подарувати президентові Росії Володимиру Путіну таку перемогу.
Він, до речі, суттєво посприяв кризі, підтримуючи отруйну пропаганду свого праворадикального помічника Герта Вілдерса. Мовляв, Україна ж уже от-от вступить до ЄС і, як новоспечений член, буде транжирити гроші Нідерландів - приблизно такою була його риторика. І достатньо громадян повірили у цю дезінформацію або ж з інших міркувань хотіли поквитатися зі своїм урядом.
Так далі тривати не може
ЄС потрапляє з однієї кризи в іншу і все більше втрачає здатність діяти. Усі гравці мають свою частку провини у цьому: до прикладу, правила референдуму в Нідерландах є абсурдними. Вони не передбачають достатнього кворуму, який би запобігав зловживанням. Крім того, уряд у Гаазі вів бляклу кампанію, та і Брюссель, як і зазвичай, не втручався. Проте так далі тривати не може, адже з такими успіхами ЄС крок за кроком гальмуватиме. Майбутнє Євросоюзу не може залежати від окремих прем'єр-міністрів.
І ще цей клубок проблем: загальна втрата довіри до політиків, останні успіхи правої пропаганди, повернення націоналізму та пов'язаного з ним егоїзму. В одному лише Брюсселі це подолати не під силу. Ключі до цього лежать в усіх 27 державах-членах, які залишаються в об'єднанні. У них кожен має запитати себе, наскільки важливою вважає для себе Європу. І наскільки кожен готовий брати участь у її захисті. Інакше за якихось кілька років останній, хто залишиться у Брюсселі, буде змушений вимкнути за собою світло та зачинити двері.