7 листопада, річниця "Великої жовтневої соціалістичної революції", була колись найважливішим святом у радянському святковому календарі - навіть більшим за Перше травня та День Перемоги. Паради, хорові виступи, феєрверки. Зараз, до 100 річниці святкового настрою не виникає. У той час як у багатьох країнах відбуваються виставки та конференції з нагоди "події сторіччя", на місці безпосередніх подій у Росії панує головним чином безпорадність та байдужість. Ідею провести на Двірцевій площі у Санкт-Петербурзі інсценування "штурму Зимового палацу" відхилили.
Різні часи - різні бачення
Що означає це мовчання про день, який майже 100 років поспіль відзначався як момент заснування Радянського Союзу та подія світового масштабу? І чому замість відзначання революції з 2005 року запроваджено нове свято - "День народної єдності" четвертого листопада, - яке нагадує про вигнання поляків із Москви у 1612 році та завершення "смутного часу" із початком правління династії Романових.
Якщо подивитися на зміну святкових календарів, то видно, що кожен час мав своє особливе розуміння "червоного жовтня". У 1927 році, до десятої річниці, Сергій Ейзенштейн зніме кадри штурму Зимового палацу, який, як відомо, виглядав зовсім іншим чином, і один із героїв жовтня Лев Троцький вже буде жертвою ретушерів (відповідальних за видалення з офіційних фотографій функціонерів, усунутих від політичного життя - Ред.). У 1937 році святкування збіглось у часі із розгорнутим Сталіним "Великим терором", під час якого "полетіли" також відомі голови "старої гвардії" революціонерів. Легендарним стане парад до річниці революції на Червоній площі у 1941 році, адже він демонстрував, що Москва готова вистояти проти наступу німців. У 1957 році, після ХХ з'їзду партії, на якому було засуджено культ особи Сталіна, вже не згадувалось про провідну роль Сталіна у жовтневих подіях, натомість йшлося про повернення до "справжнього ленінізму". На 50 річницю у 1967 році прибули численні знаменитості, передусім із країн Третього світу. Відтоді річниця дедалі більше перетворювалася на вихідний із народними гуляннями поза рамками великої політики. І у 1987 році, після початку Перебудови та Гласності, розпочалася дискусія про радикальне переосмислення російської революції та її наслідків. До цього табуйовані персони, як Микола Бухарін знову були згадані, твори, що десятиріччями залишалися забороненими, друкувалися масовими накладами.
У 1990-х інтерес до цього свята остаточно вичерпався, його відзначали хіба що члени комуністичної партії, кількість яких значно скоротилася. Люди набагато більше цікавилися подоланням щоденних проблем пострадянського життя, ніж "ідеями жовтня".
Путінський урок з краху імперії
А сьогодні? Зростання соціальної нерівності, насильства та дедалі більша нестабільність по всьому світу спонукають подумати про ці виклики та необхідні для їх подолання реформи. Заклик до єдності проти зовнішнього ворога та його агентів всередині країни не зміг врятувати Російську Імперію, обтяжену участю у Першій світовій війні. Це не має жодної перспективи і для сьогоднішньої пострадянської Росії. Всі розуміють, що перепони для модернізації країни знаходяться в ній самій. Відновлення імперії у 1922 році під виглядом СРСР знову змусило Росію існувати під вантажем багатонаціональної держави і на десятиріччя заблокувало її розвиток у модерну державу упевнених у собі громадян. Але Путін виніс із краху Російської Імперії лише один урок - страх перед змінами та прагнення зберегти чинний порядок за будь-яку ціну. Але цього замало у часи, коли модернізація країни є можливою лише за участю громадян, а не без чи проти їхньої волі та необхідних для цього інституцій.
Німецький історик і публіцист Карл Шлеґель народився у 1948 році. Його основна спеціалізація - історія Східної Європи, сучасна російська історія та сталінізм. Цей коментар є особистою думкою автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.