Що краще для пацієнта?

У психіатричних закладах Німеччини щороку лікуються понад 140 тисяч осіб без їхньої на те згоди. Якщо прихильники примусової психіатричної допомоги аргументують цей захід обов'язком піклуватись про хворих, то критики зважають на право пацієнта самому визначати, чи потребує він лікування і якого саме. Дебати між опонентами загострились у Німеччині після рішення Федерального Верховного суду, яким влітку 2012 року була накладена заборона на примусове лікування. На думку суддів, для нього бракувало правових основ.

17січня 2013 року Німецький Бундестаг з ініціативи фракцій ХДС/ХСС та лібералів ухвалив відповідний закон та дозволив надання допомоги у психіатричних лікарнях в примусовому порядку. Крім ініціаторів - християнських демократів, християнських соціалістів та вільних демократів - законопроект підтримали і опозиційні соціал-демократи. Проти проголосували ліві, "зелені" - утримались.

Психіатри - за посилення прав

Багато психіатрів вітають це рішення Бундестагу. Ютта Муйзерс, головний лікар великої психіатричної клініки у Лангенфельді у розмові з DW нарікала на дотеперішню ситуацію. "Поки цей закон не набув чинності, це призводить до того, що кожен вважає, що саме він чинить правильно: пацієнт, родичі, психіатр". Віднині Муйзерс сподівається, що діятимуть чіткі правила, на підставі яких психіатри зможуть працювати.

Втім, факт залишається фактом: багато пацієнтів не погоджуються на лікування, наприклад, із застосуванням психотропних речовин, навіть якщо останні рекомендовані лікарем. Муйзерс вважає, що надання примусової допомоги є необхідним кроком. За її словами, є пацієнти, які у певних ситуаціях не можуть вирішувати самостійно, що для них кращим. "Є певні стани збудження чи симптоматичні стани, коли людина чує голоси або страждає від манії переслідування. Вони бувають для пацієнта настільки сильними, що він взагалі не може оцінити ситуацію".

За минулі півроку, коли за рішенням Верховного суду Німеччини примусове лікування було заборонено, через брак згоди пацієнтів багатьом з них взагалі не надавалась допомога. Муйзерс пригадує, що вони тривожно пересувались коридорами психіатричних установ. "Тож ми мали деяких навіть виписувати у недолікованому стані", - наглосила лікарка-психіатр.

Гостра критика з боку пацієнтів

Маттіас Зайбт з Федерального об'єднання людей, які мають досвід перебування і роботи у психіатричних закладах (Bundesverband Psychiatrie-Erfahrener), гостро критикує ухвалений Бундестагом закон. 53-річний Зайбт сам кілька десятиліть тому пережив примусове психіатричне лікування. Тоді, частково без своєї згоди, він отримував нейролептики, тобто медикаменти для лікування психозів. Сьогодні Зайбт сам працює психіатром та бореться з тим, коли психіатрична допомога надається в примусовому порядку. "Фактично легалізували тортури, - каже він. - Якщо хтось відмовляється від лікування, то таке рішення треба поважати". Нейролептики - небезпечні медикаменти, вживання яких, за словами Зайбта, може скоротити життя пацієнта на 30 років.

У законі він, перш за все, бачить нерівноправ'я. "Це особливий закон, він не поширюється на всіх людей. Він порушує конституційні права, нівелює рішення Верховного суду, а також положення Конвенції ООН про права інвалідів", - наголошує Зайбт.

Саме через ці положення критикує новий закон і Німецький інститут прав людини. Його експерти ще на стадії розгляду законопроекту звертали увагу депутатів Бундестагу на ці проблеми. Маттіас Зайбт сприймає психіатричні установи у цілому як "систему террору", у якій йдеться лише про те, аби придушити волю пацієнта. Єдиний шлях вирішення проблеми він вбачає у тому, щоб позбавити психіатричні клініки Німеччини права розпоряджатися коштами.

Договір з пацієнтом?

Райнер Рихтер, президент Федеральної палати психотерапевтів, відкидає ці закиди. "Ніхто нікого не катує, це надто драматичне описання. І це недооцінка справжніх тортур. Адже пацієнтів ніхто не шантажує". Водночас Рихтер і сам звертає увагу на деякі недоліки закону. "Ми виступаємо за те, аби політики виклали ширшу концепцію надання психіатричної допомоги", - каже психотерапевт. За його словами, законодавець повинен визначитись з тим, як і чим забезпечувати психічно хворих.

Наприклад, має бути посилений кадровий персонал клінік. Крім того, Рихтер вимагає звернути увагу на те, що у законі не відображено зовсім, - на укладення угод з пацієнтами. Останні, які перманентно перебувають у психіатричних установах, на думку Рихтера, повинні самостійно визначати, яке саме лікування їм надаватиметься, на той випадок, коли вони вважають, що лікарі неспроможні це визначити. "Ми вимагаємо, щоб лікарні обов'язково надавали пацієнтам таку можливість", - каже Рихтер. Тільки так, вважає психотерапевт, можна забезпечити надання пацієнтам допомоги у примусовому порядку.

Ютта Муйзерс також вважає наявність угоди оптимальним виходом із ситуації. І, перш за все, тому, що усвідомлює, наскільки делікатною є ця тема. "Психіатру складно", - наголошує вона і продовжує: "Ми не кажемо пацієнтові "Ваша нога зламана, на неї треба накласти гіпс", бо ми кажемо "Ваші думки не в порядку", а це вже більш тонка матерія, і її складно зрозуміти". Тому вже зараз Муйзерс намагається обачно говорити з пацієнтами та з кожним окремо укладати "угоду на лікування".