Чому ми приречені пліткувати про інших

Колись я мала колегу, котрий за кожної слушної нагоди по-змовницькому відводив мене вбік і стишував голос, щоб поділитися своєю думкою про людину, яка щойно вийшла з кімнати. Він був типовим пліткарем. Мені це здавалося вкрай неприємним.

А проте я теж це роблю: тобто говорю про людей позаочі. Вчені вважають, що від 65 до 90 відсотків наших щоденних розмов стосуються обговорення людей, яких немає поруч. "Люди обговорюють інших позаочі з таким завзяттям, що легко може скласти конкуренцію бажанню поїсти та сексуальному жаданню", - довели вчені під час дослідження.

Однак лише одиниці готові визнати це. Моральний кодекс більшості суспільств засуджує пащекування про інших. "Плітки та розмови позаочі часто розглядають як виключно егоїстичну поведінку з метою маніпулювати іншими та підступно впливати на них", - йдеться в нідерландському дослідженні під назвою "Чому люди пліткують".

Пліткувати, щоб застерегтися

Насправді розмови позаочі набагато кращі, ніж їхня репутація. Це не тільки глибоко притаманно людській натурі, але й надзвичайно корисно. "Завдяки пліткам ми дізнаємось, хто потенційно може бути хорошим партнером для співпраці, а від кого нам краще було б триматися осторонь", - каже психолог Ян Енґельманн (Jan Engelmann), який досліджує цю тематику в Каліфорнійському університеті Берклі.

Питання про те, кого візьмуть до громади, а кого ні, на певних етапах еволюції людини і суспільства було питанням життя чи смерті. Можливість застерегтися від зрадників, шахраїв та егоїстів була справою виживання.

Таким чином, плітки, попри свою недобру репутацію, допомагають вирішити, кого включити до власних груп спілкуваня та спільної діяльності. Як виявив Енґельман у дослідженні, навіть маленькі діти таким чином попереджають одне одного щодо егоїстичних товаришів, які не хочуть ділитися і з якими невесело гратися.

Вгамуйся, інакше я пліктуватиму!

Пащекування про інших не тільки допомагає, так би мовити, відокремити полову від пшениці та вибрати найбільш підходящих членів для власного кола спілкування. Обговорення інших позаочі також створює відчуття близькості у групі. Це зміцнює соціальні зв'язки між пліткарями, які довірливо схиляють голови один до одного й шепочуть.

Але навіть усередині такого клубу обраних все одно пліткують. Хіба це не огидно? Не обов'язково. Адже якщо хтось порушує групові норми, у тому числі й з метою отримання якоїсь особистої переваги, має рахуватися з тим, що інші не мовчатимуть.

Страх стати об'єктом чергового раунду поговору тримає членів групи в певних рамках. Зрештою, в разі кричущого порушення правил загрожує вигнання зі спільноти, оскільки ти тоді виявишся нетовариським.

Плітки мають багато (добрих) причин

Тож виходить, що пліткарі просто захищають інтереси групи? Ні, все це далеко не так просто. Вчені визначили різні причини, що підштовхують людей до пліток. Крім обміну дуже корисною інформацією, розмови позаочі справді можуть використовуватися для маніпуляцій.

Адже на кожного, хто розмовляє з кимось про третю сторону, впливає думка його співрозмовника про того, хто не присутній. Якщо про цю третю особу відгукуються погано, цей вплив може бути негативним. Наслідком цього можуть стати упередження, чутки і навіть цькування. Тож не дивно, що плітки обросли негативною репутацією.

Проте, більшість людей не мають таких лихих намірів. Ще одним фактором, котрий підштовхує до пліток, є те, що комусь це дуже подобається. Адже від обміну останніми плітками відчуваєш задоволення, відволікаєшся. А ще це - добра нагода для багатьох добре провести час разом, зазначають нідерландські дослідники.

Пліткувати? Залюбки! Але не про мене

Тож чому тоді плітки не можуть позбутися своєї негативної репутації? Чому в нашій уяві домінує саме неприємна маніпуляція як головний мотив? "Може бути, що нам не подобається, коли інші пліткують, бо тоді також може йтися і про нас. Тоді наша репутація більше не в наших руках, ми не можемо контролювати її так, як хотілося б", - припускає Ян Енґельманн.

Виходить, відразу до пліток підживлює переважно страх, що вони можуть зачепити нас самих? Я пам'ятаю, що я завжди думала про свого колегу-пліткаря: "Якщо він так говорить про інших, то чому б йому не сказати те ж саме й про тебе, тільки-но ти вийдеш із кімнати?"

Можливо, ця неприємна думка спонукала мене до того, щоб дати йому якомога менше приводів ганити мене позаочі. Тож я поводилась так добре, як тільки могла. І, таким чином, його пліткарство насправді досягло своєї еволюційно-психологічної мети.