Як не забути про передноворічні обіцянки?

І знову пробігають ці останні дні року - ми обіцяємо собі схуднути, перестати вживати алкоголь, вести здоровий спосіб життя, кинути палити, регулярно ходити в спортзал, або, наприклад, відмовитися від вживання м'яса. Хтось ставить собі ціль прочитати більше книжок у новому році. Утім, з початком нового року ці плани чомусь часто відходять у забуття. Як наслідок, ми лежимо на канапі замість ранкової пробіжки в парку, або дозволяємо собі викурити ще останню цигарку в барі за келихом пива.

"Я так часто переконувала себе кинути палити, але лише, коли завагітніла, мені це вдалося", - каже Діана Шмідт, мати двох дітей з Кельна. "Коли я зрозуміла, що на мені лежить відповідальність за іншу людську істоту, у мене з'явилося відчуття ніби я нав’язую щось дуже нездорове - навіть небезпечне - тому, хто не може опиратися. І це дало мені сили припинити", - пояснює німкеня.

Важливість церемонії

Такі ситуації не такі вже незвичні, вважає психолог Які Саґі. На його думку, з випадку пані Шмідт можна навіть винести урок. "Заява людини - це свого роду церемонія, яку вона робить для себе. І ця церемонія певною мірою може змінити саму людину", - каже він. "Подумайте про мить, коли хтось вголос вимовляє "так" на весіллі. Ця заява не змінює наречену чи нареченого фізично, але морально щось таки стає інакшим". І це, за словами психолога, один з ключових факторів, аби дотриматися виголошеної обіцянки.

"Більшість з таких заяв, що прив’язані до певної дати, у тій чи іншій мірі пов’язані з обмеженнями і стримуваннями. Часто йдеться про визначення певного роду межі. Наприклад, відмова від деяких видів їжі, намір покінчити з якоюсь звичкою або змінити поведінку", - зазначив Саґі. На його думку, це пов’язано з переходом від дитячої моделі поведінки до дорослої. "Весілля, приміром, обмежує можливість мати сексуальні контакти з іншими. І сама церемонія змінює внутрішнє ставлення людей, які одружуються", - вважає психолог.

Це зовсім не означає, що після весілля члени подружжя не мають можливості зраджувати один одному, але, за словами Саґі, церемонія накладає на них певний обов’язок. Відповідно, "якщо щось не складеться, почуття провини буде більшим". Отже, за цією логікою, церемонія Шмідт, яку вона сама собі створила, допомогла майбутній мамі кинути палити.

Публічні заяви

Але чи справді потрібні настільки глобальні події у житті, як народження дитини або весілля, для досягнення наших цілей? Невже немає іншого способу, у який ми б могли дотримуватися обіцянок? Саґі сумнівається. "На мою думку, ймовірність, що наречений та наречена зраджуватимуть один одному зменшується скоріше після події з 500 гостями, на очах у яких вони виголосили обіцянку, а не після особистого рішення про те, що вони стають парою", - зазначає психолог.

"Це не означає, що стосунки тримаються лише з цієї причини, але це означає, що вони захотіли створити реальність, у якій вони приймають своє рішення та передають у простір, більший за них двох. Вони вголос заявляють, що приймають ці норми", - вважає Саґі.

Задовільно, але ненадійно

Порушення власної обіцянки дуже відрізняється від порушення закону. Вони генерують різне почуття провини. Це стосується і передноворічних намірів, які відрізняються тим, що особа сама приймає рішення. Жоден зовнішній фактор не змушує її йти на цей крок, ніхто не "диктує" правила, яких обов’язково потрібно дотримуватися.

Закон натомість змушує дотримуватися його норм попри можливий внутрішній спротив цієї особи. Він визначає чіткі заборони, у той час як особисті обіцянки ґрунтуються на внутрішній оцінці переваг та недоліків певної поведінки.

Для 30-річного Адама Розенберґа, наприклад, перевищення швидкості на автомобілі жодним чином не викликає почуття провини. "Звичайне обмеження швидкості тут - 90 кілометрів за годину. Це ж смішно. Отже, я часто їжджу швидше та розумію ризик можливого отримання штрафу".

Ситуація з особистими рішеннями та обіцянкам достеменно відрізняється, вважає Саґі. "Немає жодного закону, який може заборонити мені їсти нездорову їжу, або який може заборонити зраджувати", - каже він. "Закон не стосується таких дій. Отже, він формально не визначає їх як порушення. Це роблять лише внутрішні чинники", - зазначає психолог.

Тут і криється найслабше та найсильніше місце наших обіцянок. Їх важко втілити, але якщо це вдається, то вони й приносять більше радості. Покарання у разі невдачі - також внутрішні. Зазвичай, вони проявляються у формі сорому, обвинувачень або просто великого розчарування у собі.

Обмін радощами

"Вже кілька місяців я намагаюся стати веганом, але щоразу мені трапляється на очі черговий молочний продукт, перед яким я не можу встояти", - каже 16-річна Зое з Тель-Авіва. "Я знаю, що це правильний крок та я повністю розумію чому, але я не можу змусити себе відмовитися повністю".

Саґі у цьому контексті знову згадує про різницю між формальним законом та особистою обіцянкою. "Є велика різниця між людьми, які зростали у веганській родині та тими, хто вирішив, що він проти страждання тварин і тому відмовляються від вживання їжі тваринного походження. Звісно, другий варіант - складніший", - стверджує він.

Але чому людям так важко дотримуватися обіцянок? Вони знають, що хочуть досягнути фінальної мети, але реальні кроки у цьому напрямі даються їм надзвичайно складно. Психолог Саґі спробував знайти відповідь на це запитання.

"Людям дуже важко відмовлятися від задоволення. А ще складніше відмовлятися в обмін на те, щоб стати частиною символічної соціальної системи, оскільки вигоду не завжди видно одразу", - вважає психолог.

Цю думку, за його словами, можна проілюструвати на прикладі того, як дітей відучують їсти руками. "Ми кажемо їм почати користуватися виделкою та ножем, а тому їм доводиться відмовитися від певного задоволення. І що вони отримують у відповідь? Місце у дорослому суспільстві. Ми висловлюємо їм компліменти, кажемо, що вони зрілі, називаємо їх "великими" хлопцями та дівчатами. Ці думки мали б також принести їм радість", - пояснює психолог.

Але в реальному житті, виявляється, не так вже й багато з нас регулярно ходять у спортзал, більшість їсть, що заманеться, подружні зради не така вже й рідкість, а швидкість на дорогах перевищується доволі часто. Отже, ми не надто охоче, як правило, відмовляємося від задоволення для того, щоб отримати щось менш нагальне.

Зробіть це!

Отже, підсумовуючи, що ж ми можемо зробити, аби збільшити шанси таки втілити корисні плани? Адже передноворічні обіцянки, як і велика частина наших особистих рішень, не залежать від жодних законів. Їм потрібна інша публічність, аби їх сприймали всерйоз. "Акт виголошення заяви потребує свідків", - пояснює Саґі. "Якщо немає жодних свідків моєї заяви, то вона не існує", - додав він.

Чому вони потрібні? Передусім тому, що у майбутньому саме перед ними буде соромно, якщо плани виконати знову не вдасться. Крім того, у такий спосіб про обіцянку важче "забути", оскільки багато хто в оточенні вже знатиме про неї. Ймовірність, що такого роду обіцянка не буде дотримана, суттєво менша, вважає Саґі.

"Коли люди кажуть собі, що розпочнуть дієту за два дні, це не має жодного колективного резонансу. Але, якщо вони обіцяють розпочати дієту у перший день нового року, їхня заява набуває більшого значення. Більшість людей не скажуть, що кинуть палити за дві години. Вони скажуть, що кинуть з початку нового місяця. Вони виголошуватимуть ці плани так, щоб відчувати певного роду підтвердження соціального значення", - переконаний психолог.

Не останню роль, на думку Саґі, відіграє і ціна, яку кожен готовий "заплатити" за втілення планів. "Важливим є внутрішнє ставлення до виголошеної заяви. Наскільки ми готові відмовитися від задоволення? Людина, як не готова платити ціну з великою ймовірністю не дотримається обіцянки. Врешті-решт ми говоримо про відмову від комфорту та готовності зробити це заради чогось іншого, що нам потрібно", - підсумовує психолог.