Як зробити гуртожиток самому

21-річній Ірині Шадейко, як і майже 600 тисячам її колег-студентів (саме стільки їх навчалося в Києві у 2009/10 навчальному році) п’ять років поспіль доводилося стикатися із проблемою пошуку житла. Ліжка в гуртожитках, кімнати у колишніх комуналках та співжиття із не завжди приязними власниками квартир – загалом 12 місць проживання, які за цей час змінила Ірина. Та ось уже декілька місяців вона почувається щасливою, адже живе в одній з трьох просторих кімнат квартири в новобудові київського мікрорайону Виноградар. Сусіди по квартирі – ровесники, і жодних сварливих господарів. Усі знімають житло на рівних умовах, влаштувавши власний «міні-гуртожиток».

«Знімати однокімнатну квартиру, по-перше, сумно, по-друге, дуже дорого, тому цей варіант – єдиний, який влаштовував і мене, і мою кишеню. Людина, яка здає цю квартиру, живе у Великобританії. Вона придбала її як вигідну інвестицію, але з початком кризи продавати житло стало невигідно й вона вирішила повертати інвестиції у такий спосіб», - каже Ірина. У місяць за оренду хлопець і дві дівчини сплачують 4500 гривень (близько 450 євро) плюс комунальні послуги. На кожного, за словами Ірини, виходить близько 1700 гривень (170 євро), а це – майже вдвічі дешевше, аніж оренда однокімнатної квартири.

Пошук сусідів у мережі

Міні-гуртожитки на кшталт німецьких WG (Wohngemeinshaft), за словами Ірини, стають дедалі популярнішими серед української молоді. Пошук співмешканців сьогодні дуже полегшили соціальні мережі. Приміром, великою популярністю серед киян користується спільнота «Ау, соседи, руммейты!» на блоговій платформі LiveJournal. Судячи з останніх оголошень на стрічці, ціни на кімнату сягають діапазону від 1200 до 2000 гривень, залежно від району, стану квартири та будинку. Дієвими, за словами Ірини, й досі лишаються повідомлення у газетах оголошень на кшталт Aviso або, як у її випадку, різноманітні розсилки електронних листів серед членів якоїсь спільноти за інтересами.

Та, на відміну від Німеччини, українські WG для студентів лишаються радше останньою барикадою у пошуку житла. Усе ж частіше вони надають перевагу університетським гуртожиткам через разючу різницю в ціні за проживання. «Якщо є можливість жити у гуртожитку, то треба це робити – це школа життя. Я би обрала гуртожиток, тому що це раціональніше. А двадцять тисяч, які можна заощадити за рік, я б витратила на якусь цікаву подорож», - каже Ірина.

І дійсно, ціни на місце в гуртожитку, які в київських вишах коливаються від 60 до 120 гривень на місяць (6-12 євро) змушують студентів у будь-який спосіб вибивати собі місця під казенним сонцем, а комендантів часто схиляють до хабарництва.

400 людей на один душ. Але ж як дешево

Студент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Сергій уже п’ять років живе у гуртожитку та із сумом думає про те, як доведеться лишати пригріте ліжко в тримісній кімнаті. «Заздалегідь я розраховував, що житиму в гуртожитку. Я не знав, що тут така «напряжонка» з цим. Київ – це місто, де на всьому роблять гроші. В тому числі й коменданти гуртожитків, здаючи житло не тому, кому треба», - каже він. За його словами, хабар під час поселення до гуртожитку не дивина, але він не порівнюваний із орендою навіть за маленьку кімнату у віддаленому районі Києва. Саме тому багато хто у всілякий спосіб намагається лишитись жити у гуртожитку, навіть полишивши свою альма-матер. Через це виникає брак місць для тих, хто щойно вступив до вишу.

Та якщо порівняти 400 людей на один душ і троє людей на дві ванни, то переваги WG очевидні, каже Ірина. Тому варто очікувати, що молодь дедалі частіше дозволятиме собі таку «розкіш» як власна кімната у квартирі, якою маленька «студентська громада» розпоряджається сама.

Автор: Данило Білик

Редактор: Євген Тейзе