"РФ не розрізняє цивільних і військових у досягненні цілей"

Вбиті й десятки поранених, шок, кров, розкидані ковдри - такими були наслідки російського авіаудару по пологовому будинку №3 у Маріуполі 9 березня 2022 року. Ця атака шокувала Україну й світ. А втім, вона стала лише першою гучною з понад 700 атак на лікарні та іншу інфраструктуру системи охорони здоров'я та медичних працівників України в період з лютого по грудень 2022 року. Про це йдеться у недавньому спільному звіті організацій eyeWitness to Atrocities, Insecurity Insight (II), Physicians for Human Rights (PHR), Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ) та Українського центру охорони здоров'я (UHC).

Автори наголошують, що зібрані ними факти - бомбардування шпиталів, катування медиків, напади на автомобілі швидкої допомоги та мародерства в медзакладах - дають обґрунтовані підстави вважати, що атаки на систему охорони здоров'я України, ймовірно, є воєнними злочинами. Згідно з цими даними, за рік пошкоджень зазнала кожна десята українська лікарня, було вбито щонайменше 62 медпрацівники, зафіксовано 65 атак на автомобілі екстреної медичної допомоги. Докладніше на цю тему DW поговорила зі співзасновником Українського центру охорони здоров'я, колишнім заступником міністра охорони здоров'я України Павлом Ковтонюком.

DW: Пане Ковтонюк, якщо підсумувати цей докладний і об'ємний звіт, яких висновків дійшли ви та ваші колеги?

Павло Ковтонюк: Вийшов доволі широкий грубий документ, в якому ми не лише узагальнимо всі ті випадки, які вдалося задокументувати, але і даємо певні рекомендації, які є також важливою частиною звіту. Зокрема, рекомендації, які стосуються подальшого розслідування цих випадків і найбільш, на нашу думку, оптимальних механізмів.

Ви наголошуєте, що ці атаки не були випадковістю, а радше частиною загальної військової стратегії РФ. Поясніть, будь ласка, яка може бути мотивація з військової точки зору для нападів на лікарні, медперсонал?

Про мотивацію можна тільки здогадуватись. Ми не можемо запитати людей, які віддавали ці накази, і цю стратегію планували. Але з того, що ми можемо добре бачити, вона полягає в тому, що під час війни Росії проти України цивільне життя, люди, інфраструктура мають таку саму вагу у воєнній тактиці, як військова інфраструктура, і військові. Тобто, фактично, Росія не розрізняє цивільних і військових в досягненні своїх воєнних цілей.

Віднедавна Росія цього і не приховує. Масовані обстріли енергетичної інфраструктури стали просто яскравим доказом того, що цивільне життя є абсолютно легітимною для Росії ціллю та для того, щоб досягати воєнної мети. Президент Володимир Путін в одному зі своїх виступів у грудні це відкрито навіть підтвердив і не приховував. Але і до масованих обстрілів енергетичної інфраструктури Росія робила це активно. Та і в сфері медицини, зокрема, коли лікарні просто не вважалися якимось окремим об'єктом, цивільним, який насправді має особливий захист згідно з міжнародним гуманітарним правом. Вони просто, скажімо так, стояли на шляху досягнення якоїсь військової мети і були знищені. Без всякого сумніву, брутальність атак лікарень вражає.

Читайте також: ПАРЄ одностайно підтримала створення спецтрибуналу для Путіна

Тобто, атаки здійснювалися цілеспрямовано?

Дуже часто росіяни знали, що це лікарня, часто лікарні знаходилися посеред цивільної забудови. Ніякого навіть натяку на військові об'єкти навколо не було. Все ж вони зазнавали брутальних атак. І що найгірше, це були моделі поведінки, а не поодинокі брутальні випадки. Вони траплялися в різних частинах країни. Моделі цих атак настільки типові, що це вражає. Скажімо, відомий кейс з обстрілом пологового будинку в Маріуполі, коли скинули з літака бомбу на пологовий будинок, який знаходиться в центрі міста, і ніяких військових об'єктів навколо. Це налякало весь світ, який був шокований цим воєнним злочином.

Але на тому ж тижні сталося ще дві такі атаки - одна в Чернігові, коли так само з літака точно таку саму бомбу скинули на центр міста і постраждали цивільні будинки і кардіологічний центр. І така сама атака відбулася в Ізюмі, коли так само на центр міста літак скинув такого ж типу бомбу, і вона теж зруйнувала лікарню. Рознесені в просторі підрозділи діяли в абсолютно ідентичний спосіб, що говорить нам про те, що це не було випадково.

Який особливо кричущий випадок найбільше вразив вас під час підготовки документа?

Найбільше вразила саме типовість, бо одна атака могла бути пояснена різними факторами - могла бути замішана якась військова логіка, хтось дав не ті координати тощо. В історії війн було багато таких прикладів, коли помилково руйнували лікарні. Але саме повторюваність і типовість воєнних злочинів вражає. Зокрема, використання кластерних снарядів, які заборонені міжнародним правом. І от Росія їх масовано застосовувала майже по всій країні проти лікарень.

Один з випадків, коли в Чернігові дитячу лікарню в центрі міста, а навколо тільки цивільна забудова, просто посеред білого дня обстріляли кластерними снарядами. Не цілились в лікарню, але квадрат території в центрі міста обстріляли ними, і дивом діти врятувалися, бо перед тим якраз вони сиділи в підвалі.

Читайте також: Тростянець в окупації: пологи під дулами російських танків

У вашому документі є цікава спроба оцінити вплив цих атак на здоров'я пацієнтів. Що можна сказати з цього приводу?

Тут є новина і оптимістична, і сумна. Оптимістична в тому, що Росії не вдалося завдати непоправної шкоди нашій медичній системі - вона вистояла і функціонувала навіть у найтяжчі часи, не зупинялася. Ніколи не було моменту, щоб система була некерована і якісь гуманітарні катастрофи виникали через те, що система була атакована на території, яку Україна контролювала. У нас є окреме дослідження про Маріуполь, де схоже, що так, на жаль, гуманітарна катастрофа там сталася, судячи з тих даних, які ми отримали про руйнування медичної інфраструктури. Але на тій частині України, яка не була окупована, система працювала. І це добре.

Все ж, війна спричинила дуже серйозний удар по здоров'ю людей, по тягарю хвороб. І ми ще довго вивчатимемо і повністю розкриватимемо ступінь цього впливу. В цьому звіті ми спробували зробити попередні висновки, і вони такі, що вже саме руйнування лікарень завдало серйозного удару по невеликих містечках і селах, де лікарня або заклад первинної допомоги був єдиним місцем допомоги, і альтернативою тепер стали подорожі тривалістю години і сотні кілометрів до найближчого медичного закладу. Для таких громад це мало дуже великий вплив.

Другий вплив це те, що коли ідуть масовані атаки на медичну інфраструктуру, це створює дуже потужне відчуття небезпеки. А медицина це таке місце безпеки, саме тому вона має окремий захист в міжнародному праві. Саме тому під час конфліктів саме на медичні заклади діє "табу", їх неможливо задіювати у військових цілях. А коли хтось, навпаки, навмисно і масово це робить, це створює сильний ефект відчуття небезпеки. Мені здається, було одним з факторів, чому так багато людей було переміщено або виїхало за кордон, особливо в межах країни мігрувало. Тому що саме постійне надання допомоги, доступ до неї, є дуже важливими.

Читайте також: Психологічна допомога під час війни: чи допоможуть лікарі "первинки"

А як щодо психічного здоров'я?

Сама війна дуже на наше здоров'я вплинула. Ми, можливо, зараз не дуже відчуваємо, але будуть величезні питання в царині психічного здоров'я. Є дослідження, які говорять про те, що кожна десята людина після війни має нелади з психічним здоров'ям, а кожна п'ята - стан середнього або високого ступеню тяжкості, пов'язаний зі психічним здоров'ям. Це страшні цифри - дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я на досвіді інших конфліктів. В Україні треба готувати нашу систему для того, щоб відповідати на це.

Друге - це реабілітація, яка пов'язана із психічним та фізичним здоров'ям, пов'язана із захисниками, які воюють, із цивільними, які зазнали травм та інших ушкоджень. А третя проблема - хронічні хвороби, адже люди втрачали доступ до ліків і до лікарів в тих хворобах, які з ними постійно і коли їм постійно потрібен цей догляд. Надалі через економічну кризу цим людям буде дедалі важче купувати собі ліки, вони відмовлятимуться від одних ліків на користь гірших ліків або взагалі відмовлятися від них. Тобто оцей кумулятивний ефект погіршення здоров'я він величезний, і, на превеликий жаль, він ще попереду. Зараз ми тільки знаходимося на початку відчуття цього ефекту. 

Читайте також: Воєнні злочини: до слідчих з України завжди буде упередження

Ваш звіт готувався не просто для "галочки", а з метою подальшої передачі в міжнародні органи правосуддя. На який результат ви розраховуєте?

Справді, звіт робився максимально не для "галочки". Ми, Український центр охорони здоров'я, не є правозахисною організацією, яка роками документувала воєнні злочини, а займаємося політикою в охороні здоров'я. Ніколи до війни не думали, що будем таким займатися. Це наш внесок у боротьбу за справедливість. Ми - ті люди з нас, які там не воюють. Та вони вважають, що треба в якийсь інший спосіб робити внесок у нашу спільну боротьбу, і ми його робимо в такий спосіб. Тому ми розраховуємо на результат. Ми хотіли би побачити людей засуджених. Ми хотіли би побачити розгляд виплат з охорони здоров'я, в судах, трибуналах та в інших механізмах.

І ми працюємо на те, щоб це нарешті сталося. На жаль, справи з руйнування охорони здоров'я ще ніколи в історії не були заслухані в залі суду. Не виключено, що саме через це кількість атак на лікарні в конфліктах за статистикою зростає з кожним роком. А ті, хто розв'язують війни, агресори, вони вважають, що це легітимний спосіб ведення війни. І цьому треба покласти край. Ми хочемо якийсь результат цього побачити.

Наші найближчі дії - працювати напряму з тими організаціями, тими механізмами, які, на нашу думку, потенційно цей результат можуть забезпечити. Наприклад, спеціальна слідча комісія при Раді з прав людини ООН - це одна з тих організацій, які ми бачимо, не імітує роботу, а справді робить серйозні зусилля, щоб розслідувати ці воєнні злочини. Ми з ними встановили прямий контакт і далі діятимемо через цей механізм. Зараз ідеться про створення одного або кількох нових механізмів, зокрема у Гаазі. Ми хочемо, щоб це пам'ятали, щоб це знали, і це не зникало з порядку денного доти, доки не буде логічне завершення у вигляді встановлення справедливості.