Спір Туреччини і Греції: у Середземномор'ї брязкають зброєю

Насправді ця історія абсурдна: Туреччина та Греція є членами одного і того самого оборонного союзу, створеного для захисту від спільного ворога. Однак сусідні держави НАТО регулярно перебувають на межі війни одна з одною. Про те, наскільки Греція почувається в небезпеці, можна судити хоча б за її витратами на оборону. Вона виділяє на неї 3,8 відсотка своєї економічної міці - набільше серед усіх членів НАТО.

Йдеться про суперечливі претензії на острови у східному Середземномор'ї, морські кордони і пов'язані з цим права на видобуток нафти і газу. У 1996 році обидві країни були за крок від війни через невеличкий безлюдний острівець Імія. Конфлікт через територіальні претензії загострився у 2020 році. Наступного тижня турецьке бурове судно має розшукувати у спірному регіоні природний газ - що може стати наступною провокацією для греків.

І завжди відкритій війні між союзниками запобігали США, часто з тим або іншим генеральним секретарем НАТО. У 2020 році головну роль у посередництві зіграла тодішня канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel) за підтримки ЄС.

Читайте також:  Вибухонебезпечна ситуація в Середземному морі: йдеться не лише про газ

Анкара ставить під сумнів суверенітет Греції над островам

Зараз конфлікт розпалюється з новою силою. Анкара ставить під сумнів суверенітет Греції над низкою островів у східній частині Егейського моря - Родосом, Лесбосом, Самосом та Косом. Греція, мовляв, порушує міжнародні договори, зберігаючи там військову присутність. Туреччина чи не щоденно підкріплює свої претензії прольотом винищувачів над грецькими островами.

Туреччина при цьому посилається на Лозанський договір 1923 року, який врегулював питання сьогоднішніх кордонів та відписав після грецько-турецької війни острови Лесбос, Хіос, Самос та Ікарію Греції. Також Туреччина посилається на Паризький договір 1947 року, за яким Італія після Другої світової війни поступилася Греції Додеканес - найпівденнішими островами Грецького архіпелагу.  Договори передбачали, що острови мають бути демілітаризовані.

Натомість Афіни виправдовують розташування військ на островах загрозою численних десантних суден на турецькому західному узбережжі та правом кожної держави на самооборону.

"Гарячка екстремістів?"

І хоча ця конфронтація має давню традицію - цього разу словесна суперечка зайшла надто далеко. Делет Бачелі, лідер націоналістичної партії MHP, що є партнеркой у коаліції з партією турецького президента Реджепа Таїпа Ердогана, сфотографувався біля карти, на якій кілька грецьких островів у східній частині Егейського моря (і навіть найбільший з них Крит) позначені як територія Туреччини. "Це гарячкове марення екстремістів чи офіційна політика Анкари?" - поставив запитання грецький прем'єр Кіріякос Міцотакіс у Twitter та висунув вимогу пояснення.

Туреччину до загострення також спонукають внутрішньополітичні причини: наступного року тут відбудуться президентські та парламентські вибори. Ердоган та його партія AKP побоюються суттєвої втрати підтримки з огляду на високу інфляцію та погане економічне становище. Тож зовнішньополітична показуха може відволікти від проблем. 

Однак і з грецького боку брязкають зброєю, хоч і не представники влади. На телеканалі Open уже вкотре віцеадмірал у відставці Яніс Еголфопулос розглагольствував про те, як провчити турків "Якщо вони (турки. - Ред.) зроблять перший крок, вони відчують те, чого раніше ніколи не відчували".

Для Туреччини ФРН більше не є нейтральною державою

Як у цьому спорі себе позиціонує Туреччина? Щодо суверенітету островів міністерка закордонних прав Анналена Бербок (Annalena Bärbock)  висловилась під час своєї поїздки до Греції та Туреччини прямо: "Грецькі острови - це грецька територія, і ніхто не має права ставити це під сумнів". Питання мілітаризації вона не заторкнула. Після цього її турецький колега Чавушоглу поскаржився, що Німеччина більше не є нейтральною. "Меркель робила це. Якщо чесно, то в ті часи Німеччина була чесним посередником. Політика Німеччини була збалансованою". Останнім часом, на його думку, "цей баланс, на жаль, втрачається".

Однак і грецька сторона вважає, що Німеччина не завжди поводиться із нею чесно. Грецький міністр закордонних справ Нікос Дендіас гостро розкритикував німецький експорт зброї та продаж субмарин Туреччині. "Через ці підводні човни зросла небезека того, що співвідношення сил у Середземному морі буде порушене".

Домагання прихильності Вашингтона

Врешті-решт, у конфлікті Німеччина відіграє другорядну роль. Лідери обох держав - Ердоган та Міцотакіс - намагаються, перш за все, забезпечити підтримку Вашингтона один проти одного.

Спершу перевагу мав ніби Міцотакіс. У середині травня він навіть мав можливість виступати перед обома палатами Конгресу США і заявив там, що НАТО не може дозволити собі "ще одне джерело нестабільності" на своєму південносхідному фланзі на додачу до України. І його вимогою до Вашингтона була виступити проти модернізації та збільшення повітряного флоту Туреччини винищувачами F-16. Для Ердогана виступ Міцотакіса був особливо принизлтивим з огляду на те, що грецький прем'єр переконав США продати Афінам винищувачі F-35, у продажі яких відмовляють туркам.

Читайте також: Коментар: Розширення НАТО та більша згуртованість як відповідь Путіну

Однак уже за кілька тижнів президент США Джо Байден пообіцяв Ердогану на полях саміту НАТО у Мадриді, що підтримає "повністю" модернізацію флоту F-16 Туреччини. Неназвана вголос обставина цієї обіцянки - пропозиція Туреччині задля підтримки нею вступу до Альянсу Швеції та Фінляндії.

Незамінність Туреччини у війні в Україні

І навіть якщо останнє рішення щодо поставок F-16 ще не ухвалене, процес показує, скільки стратегічних переваг турецький уряд отримує від війни РФ проти України. Адже позиція Анкари стала ще більш важливою, ніж було до цього часу.

Туреччина ще перед війною в Україні закупила російські зенітні ракети і, звісно, наразилася тоді на невдоволення США. Їй це однак минулося, оскільки НАТО не міг дозволити собі розлад з Туреччиною, і вже точно не дозволить це зараз, під час війни.

І, до речі, Греція: наприкінці травня Ердоган запросив партнерів по НАТО на військові навчання в Ізмірі на узбережжі Егейського моря, практично у зоні видимості грецьких островів. Навчання також включали в себе морське вторгнення з метою захоплення вигаданого острова. Американські, французькі та італійські війська були представлені, грецькі - ні. Їхній гарячий протест не почули і у штаб-квартирі НАТО.