Насильство, якого ми щодня зазнаємо від російських окупаційних військ, на моє тверде переконання, є наслідком того, що домашнє насильство є нормою для російської держави, суспільства, родини, людини. Там не лише не ратифіковано Стамбульську конвенцію, домашнє насильство в Росії у принципі не вважається злочином, суспільство будується на насильницькій владі, державна влада на цьому тримається, людина намагається вижити. Європейський суд з прав людини ухвалював два пілотних рішення щодо домашнього насильства в Росії, якими не лише задовольнялися вимоги заявниць, у них містилися також настанови щодо того, що потрібно терміново змінювати в законодавстві та підходах для того, аби людина почувалася захищеною, а насильника було покарано.
Відмова від культури насильства
Днями Верховна Рада України ратифікувала Стамбульську конвенцію. Після ратифікації цього документа можна було почути як голоси радості - від лідерок та лідерів громадської думки, громадських організацій, що роками виборювали цей документ щоденною роботою, - так і голоси розчарування, агресії та скепсису від тих, хто бачить у нормах конвенції загрозу традиційній культурі та сім'ї.
Одними з поширених тез є ті, що буде знищено інститут родини, людину з дитинства будуть змушувати забувати про стать і обирати гендер, і жінки огульно шантажуватимуть чоловіків звинуваченнями в домашньому насильстві.
Стамбульську конвенцію як будь-яку європейську конвенцію побудовано на принципі поваги до гідності людини, шануванні ідентичності, різноманіття та цінності життя. Цей документ у жодному разі не нав'язує людині інший гендер, стать, іншу ідентичність, не зобов'язує відмовитися від традицій та цінностей.
Конвенція покликана захищати від насильства, агресії, дискримінації всіх людей незалежно від того, ким вони себе відчувають, та зобов'язує відмовитися від культури насильства.
Крім того, держава, яка ратифікувала конвенцію, дає чіткий сигнал, що насильство є злочином, людині й суспільству гарантоване життя в умовах ненасильницького розвитку. Це разючим чином відрізняється від життя в РФ, де все працює за принципом домінантного насилля.
Читайте також: Коментар: Права жінок кордонів не мають
Власне, обов'язком конвенції є забезпечення найвищої форми захисту для людини, що потерпіла від сексуального, фізичного, економічного чи/та психологічного насильства. В ідеалі держава має гарантувати, що формування людини в суспільному, родинному, приватному, державному просторі має відбуватися без насильницьких практик, пригнічення, знецінення, зневаги та агресії. Але якщо комусь доведеться стикнутися з цим злочином - держава забезпечить своєчасне і справедливе розслідування та розгляд справи в суді та гарантує безпеку.
Тим, що Україна ратифікувала конвенцію, вона дала згоду на моніторинг своїх дій з боку спеціального міжнародного механізму, що для нас, громадян, означає додатковий захист і гарантії.
Конвенція дає настанови державі розбудовувати всі інституції, освітню, медичну, соціальну, інформаційну, правничу, політичну сфери без упереджень до людини, із розумінням шкідливості стереотипізації людей, виявленням ознак насильства на ранній стадії, запобіганням насильства. Конвенція допомагає державі як працювати над тим, щоб зменшити насильницькі прояви, як і з тим, як побудувати безпекову систему для людей, що вціліли після домашнього насильства, як створити ефективну систему слідства і правосуддя.
Проти безкарного насильства
Конвенція, як і національне законодавство України, визначає домашнє насильство кримінальним злочином, тобто коли хтось звертається за захистом - запускається механізм фіксації, розслідування, судового розгляду злочину. Фактично загрозу як кримінального закону, так і конвенції можуть відчувати лише люди, які тяжіють до насилля і звикли чинити його безкарно.
Читайте також: Генсек РЄ вважає "кроком вперед" ратифікацію Києвом Стамбульської конвенції
Часто виникають питання, а чому правозахисні організації фокусуються лише на правах жінок, хіба чоловіки не потерпають від домашнього насильства? Статистика, що ведеться зараз, констатує, що звернень жінок на гарячі лінії та до поліції в рази більше від звернень чоловіків, але конвенція зобов'яже державу до впровадження статистичного підходу, який дозволить вести суворий облік цих злочинів, бачити тенденції та реагувати на насильство, хто б його не чинив: чоловік чи жінка.
Ще один важливий аспект в умовах війни, коли багато жінок з дітьми або без дітей були вимушені залишити Україну. У країні тимчасового перебування жінка також може стикнутися з насильством, зокрема, з боку власника квартири або ж коли будуватиме нові стосунки. Стамбульська конвенція гарантує права і захист наших жінок і дітей у країнах, що так само ратифікували цей документ.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.