Радянські спецтабори у Німеччині: пекло не лише для нацистів
1 вересня 2020 р.
Карл-Вільгельм Віхманн (Karl-Wilhem Wichmann) здобував педагогічну освіту у місті Грайфсвальд на півночі Німеччини. Під час лекції, присвяченій майбутньому німецького народу після програшу у Другій світовій війні, він сказав кілька фраз, які стали для нього згубними.
18-річний хлопець тоді критично висловився проти земельної реформи у радянському стилі. Очевидно, що хтось після цього доніс на нього, оскільки Віхманн постав перед радянським воєнним трибуналом та був звинувачений у поширенні антирадянської пропаганди. За це хлопця було засуджено до десяти років в'язниці.
Віхманна відправили до тюремного табору поряд з містом Торгау у Саксонії. "Нас не випускали на свіже повітря вдень, ми сиділи втрьох в одній камері, нам давали мало їжі…", - згадує пережите нині 92-річний Віхманн у розмові з DW.
Читайте також: Сексуальне насильство у добу Другої світової: про що мовчали жінки
"Тограу" був одним з десяти "спеціальних таборів", створених Радянським Союзом між 1945 та 1950 роками під час окупації Східної Німеччини після Другої світової війни. Західні країни також обладнали табори для утримування в них високопоставлених нацистських функціонерів та інших воєнних злочинців, щоб, як це було погоджено з радянською стороною, притягти їх до відповідальності за скоєні злочини.
Сталін прагнув встановити свою диктатуру на німецькій землі
Однак радянський диктатор Йосип Сталін та його спецслужби від самого початку мали на меті дещо інше: вони прагнули придушити будь-який протест чи спротив встановленню комуністичної диктатури у майбутній Східній Німеччині. У результаті тисячі невинних людей опинилися у радянських спеціальних таборах.
Як би цинічно це не лунало, але Віхманн виявився одним з тих, кому пощастило. Як свідчать останні оцінки дослідників, близько третини з 176 тисяч в'язнів не вижили після тортур, яким вони піддавалися. "Вони голодували, вони помирали від хвороб, спричинених недоїданням, як-от туберкульоз чи дизентерія", - розповідає DW Анна Камінскі (Anna Kaminsky), яка очолює фінансований німецьким урядом фонд, що досліджує минуле Східної Німеччини у часи комуністичної диктатури.
Висновки Анни Камінскі та інших дослідників підтверджують те, які душевні та фізичні страждання мав Карл-Вільгельм Віхманн. Він перебував у спеціальних радянських таборах до 1950 року - спочатку у "Торгау", а потім у таборі в місті Заксенгаузен. Зрештою, його повернули до "Торгау" як в'язня вже новосформованої Східної Німеччини.
Жертва пропаганди Східної Німеччини
Після звільнення у 1954 році Віхманну було заборонено обговорювати пережите ним, принаймні публічно. "Мене серйозним чином проінструктували, заборонивши говорити про це", - пригадує чоловік. Він поділився подробицями пережитого лише з кількома близькими людьми, включаючи дружину.
На всіх в'язнів пропаганда Східної Німеччини накладала тавро нацистів, попри те, що близько п'ятої частини засуджених ними не були. Усіх, хто висловлював сумніви або повідомляв про умови утримання у таборах, звинувачували в "антидержавній пропаганді" та "наклепі".
Дослідникам невідомі фотографії, на яких би зображувалися умови за стінами спецтаборів. Однак, дехто з в'язнів зміг задокументувати те, що відбувалося, за допомогою власних малюнків та скетчів. Зокрема, збереглися малюнки Детлева Путцлара (Detlev Putzlar) та Вільгельма Шпріка (Wilhelm Sprick), які у 1945 році, ще будучи підлітками, були засуджені за надуманими обвинуваченнями до тривалих термінів ув'язнення, які вони відбували у кількох спеціальних таборах. Один з них був у місті Заксенгаузен на північ від Берліна, де раніше діяв зведений нацистами концентраційний табір.
Порівняння неможливе
Після возз'єднання Німеччини у Заксенгаузені були віднайдені масові поховання з рештками близько семи тисяч осіб. Й ці жертви не були колишніми в'язнями концтаборів, а скоріше в'язнями спеціального табору, зведеного на тому ж місці. Саме через такі знахідки, а також, зокрема, через високу смертність, дехто бачить невелику різницю між радянськими спецтаборами і нацистськими концтаборами. Однак Анна Камінскі переконана, що їх порівнювати не можна.
Читайте також: Пакт Гітлера-Сталіна: "медовий місяць" двох диктаторів
У місцях на кшталт Заксенгаузена, де у минулому були розміщені два різних табори, нацистський та радянський, є особливо важливим "представити різні етапи таборів, їхній історичний контекст та наміри їхніх управлінців у диференційований і науково обґрунтований спосіб", наголошує у розмові з DW Алекс Дреколл (Axel Drecoll), керівник Фонду меморіальних комплексів Бранденбурга. "Одна з суттєвих відмінностей - це цілеспрямовані масові вбивства, що було характерним для терору концентраційних таборів", - зауважив Дреколл. Однак, він додав, що беззаперечним фактом є також той, що тисячі людей померли від голоду та хвороб у радянських спецтаборах.
Для того, щоб можна було розрізнити різний характер таборів у Заксенгаузені, дві території були розмежовані, відтак пам'ять жертв вшановується у різних локаціях. На думку Дреколла, цей розподіл є дуже важливим.
Жертва пробачає своїх катів
Минулої неділі, 30 серпня, на місці, де колись був радянський спецтабір у Заксенгаузені, відбулися меморіальні заходи з вшанування пам'яті його жертв. Колишній в'язень цього табору Карл-Вільгельм Віхманн також був присутній на заході. Його неправомірне засудження було підтверджено на початку 1990-х років генеральною прокуратурою Росії. Віхманна офіційно реабілітували після оприлюднення документів радянських часів.
Читайте також: Покарані двічі: доля колишніх в'язнів концтаборів після повернення до СРСР
"Я не відчуваю жодної ненависті", - каже 92-річний чоловік, попри усе, що йому довелося пережити. Він вважає себе одним з тих, хто "спокутував злочини нацистської ери". Адже його було поранено, коли він допомагав солдатам Люфтваффе під час Другої світової війни. "Я пережив жах війни, а також жахливий час після того. Я би хотів, щоб це ніколи не сталося з нашими онуками і правнуками", - зауважує Віхманн.