Берлін готується довго й серйозно підтримувати німецький ВПК
4 липня 2024 р.
Коли через три дні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, 27 лютого 2022 року, канцлер ФРН Олаф Шольц (Olaf Scholz) проголосив у Бундестазі "зміну епох" і оголосив про створення спецфонду Бундесверу у 100 мільярдів євро, у Німеччині були приголомшені. Ніколи ще в історії ФРН витрати на оборону не були такими величезними.
Більше того, після возз'єднання Німеччини у 1990 році ці видатки спершу рік у рік зменшувалися, потім стагнували, а зростати почали тільки з 2015 року - після анексії Росією Криму та початку воєнних дій на Донбасі. У 2021 році, що передував вторгненню Росії в Україну, бюджет міноборони Німеччини становив 46,93 мільярда євро і був значно нижчим ухваленої в межах НАТО норми у два відсотки ВВП.
У Німеччині "проїли" мирні дивіденди
Гроші, які не витратили на оборону після закінчення "холодної війни", директор Інституту німецької економіки (IW) Міхаель Гютер (Michael Hüther) в інтерв'ю газеті Rheinische Post назвав "мирними дивідендами". Він оцінює їх у 600 мільярдів євро.
"На жаль, ці "мирні дивіденди", які нам дісталися у десятиліття після падіння Берлінського муру, ми не використали для розвитку інфраструктури, цифровізації або інвестицій у систему освіти", - вказує Гютер. Частково ці кошти пішли на зменшення державної заборгованості, але, за великим рахунком, покладаючись на міцність мирного ладу в Європі, каже директор IW, "ми їх здебільшого проїли".
Тепер спецфонду у 100 мільярдів євро явно недостатньо, щоб заповнити те, що було витрачено. "Нам потрібно збільшити його до 250-300 мільярдів євро, - заявив Гютер. - Лише так ми забезпечимо оснащення нашої армії, необхідне для ведення війни". До того ж, як повідомило міноборони ФРН ще у квітні цього року, військові замовлення на всі 100 мільярдів євро зі спецфонду вже зроблено.
Читайте також: Як Німеччина допомагає Україні зі спецфонду Бундесверу
Криза німецького військово-промислового комплексу
Але проблема Німеччини у сфері гарантування безпеки в умовах зростання загрози з боку Росії криється не тільки в сумах, що виділяються на оборону. Паралельно зі скороченням військових витрат після закінчення "холодної війни" зменшувалася і роль німецького військово-промислового комплексу (ВПК) - як в економіці, так і в політиці.
Державних військових замовлень ставало дедалі менше, а виробництво озброєнь на експорт обмежувалося рестриктивною політикою уряду ФРН у тому, що стосується продажу німецької бойової техніки до інших країн.
У результаті багато великих військово-промислових концернів опинилися у кризовій ситуації і почали згортати виробництво - зокрема, боєприпасів. Саме тому в Німеччині виникли такі великі проблеми, коли з'явилася гостра потреба поставити Україні для відбиття російської агресії більше артилерійських снарядів. Як для зенітних самохідних установок Gepard, так і для гаубиць PzH 2000 чи для танків Leopard.
10 пунктів для військової промисловості Німеччини
Проголосивши "зміну епох" і виділивши Бундесверу "бонус" у 100 мільярдів євро, канцлер і його уряд випустили з уваги необхідність перезавантаження відносин із німецьким ВПК. Соціал-демократи Олафа Шольца зайнялися цією темою тільки зараз. На засіданні фракції Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) 2 липня обговорювали і ухвалили документ, що містить 10 тез, які стосуються німецького ВПК.
Соціал-демократи вважають, зокрема, необхідним поряд із короткостроковим, на два-п'ять років, плануванням військових замовлень мати й довгостроковий план - такий, який дав би змогу підприємствам ВПК бути впевненими в тому, що нові інвестиції в розширення виробництва окупатимуться й надалі незалежно від того, який уряд буде при владі в Берліні.
Заради цього соціал-демократи готові миритися і зі зростанням заборгованості державного бюджету. Підприємства оборонної індустрії є "основою того, щоб Бундесвер і армії наших країн-партнерів могли відповідати підвищеним вимогам у сфері гарантування безпеки й оборони", зазначається в документі.
Крім того, на думку СДПН, держава може ставати "стратегічним співвласником" ключових підприємств ВПК, причому в окремих випадках - з блокувальним пакетом. Центральна влада країни також повинна мати можливість втручатися і наполягати, аби питання вирішувалися певним чином, "якщо комунальне планування суперечить інтересам забезпечення національної безпеки".
Це робиться для того, щоб не повторилася ситуація, яка була нещодавно в маленькому містечку Тройсдорфі, влада якого не дозволила "дочці" військово-промислового концерну Diehl Defence розширити тут виробництво вибухівки для боєприпасів.
Обмеження на експорт Німеччиною озброєнь
Прикметна, хоч поки що й обережна зміна поглядів соціал-демократів у питанні експорту озброєнь. Вони розуміють, що потреби порівняно нечисленного Бундесверу (181 тисяча військовослужбовців) все-таки не настільки великі, щоб у довгостроковій перспективі забезпечувати держзамовленнями німецький ВПК. Тим паче, що війна в Україні колись закінчиться, і поставки німецьких озброєнь Києву зменшаться.
Досі ж, однак, у Німеччині продаж вітчизняних озброєнь допускається тільки членам НАТО, ЄС і прирівняним до них країнам. Дозволи на поставки в інші країни уряд дає украй скупо й неохоче (особливо якщо йдеться про авторитарні країни), взагалі виключаючи експорт озброєнь у регіони світу, охоплені воєнними конфліктами (для України зробили виняток).
Скасування або хоча б пом'якшення обмежень на експорт озброєнь дозволило б німецькому ВПК зберігати й розвивати виробництво і бути впевненим у тому, що замовлення на його товари не вичерпаються.
Берлін готується до довгої напруженості у відносинах із Росією
Але не тільки з цієї причини соціал-демократи нині схиляються до лібералізації суворих правил військового експорту ФРН. Міністр оборони ФРН, соціал-демократ Борис Пісторіус (Boris Pistorius) уже неодноразово висловлювався за полегшення умов для такого експорту і до тих країн, які не поділяють повною мірою європейські ліберальні цінності. Інакше, вважає міністр, Німеччина фактично сама підштовхує такі держави в обійми автократів-експортерів озброєнь - чи то Росія, чи Китай. У документі, схваленому на засіданні фракції СДПН, експорт озброєнь розглядається і як інструмент "налагодження стратегічних партнерств, а також просування наших інтересів, цінностей і норм".
Ще до соціал-демократів свої концепції взаємовідносин держави з підприємствами ВПК, які передбачають подібні та навіть ще радикальніші заходи, ухвалили опозиційні консерватори з "Християнсько-демократичного союзу" і ліберали з Вільної демократичної партії, що входять до уряду Олафа Шольца. Міністр економіки ФРН Роберт Габек (Robert Habeck) з партії Зелених також охоче йде на контакти з керівництвом підприємств німецького ВПК і сам себе називає "міністром військової промисловості". Це означає, що весь політичний центр Німеччини налаштовується на тривалий період напруженості у відносинах з Росією і неминучу в такому разі гонку озброєнь.