Експерти про плюси та мінуси нового закону про референдум

Верховна Рада у вівторок, 26 січня, ухвалила закон про референдум. Після дворічної паузи, яку викликало рішення Конституційного суду України про визнання неконституційним попереднього закону, в Україні знову можна ініціювати референдуми з певних питань. Для цього потрібно, аби якась партія або громадська організація зібрала три мільйони підписів українців на користь тієї чи іншої ініціативи.

Ухваленням цього закону Україна долучилася до тих країн Європи, де інструменти прямої демократії застосовуються у політичному житті. Поки що не можна спрогнозувати, наскільки широко вони використовуватимуться на практиці. Але "як для колишньої радянської республіки це досить великий прогрес, якщо не брати до уваги країни Балтії", вважає швейцарський політолог, дослідник прямої демократії в Університеті Санкт-Галлена Сільвано Меклі (Silvano Moeckli).

Читайте також: Закон про всеукраїнський референдум: "ядерна кнопка" чи порятунок демократії?

За італійським зразком

Науковець називає український закон про референдум схожим на італійський. "Згідно з ним, можуть бути частково або повністю скасовані наявні закони. Це добре, це пряма демократія "знизу", - каже він. За словами Меклі, меншість тепер може ініціювати референдум попри волю актуальної політичної більшості. "Це позитивний момент для тих, хто не представлений в уряді", - пояснює політолог.

Утім, Меклі вказує і на деякі критичні моменти українського закону, на які раніше звертала увагу Венеціанська комісія. "Приміром, що таке питання національного значення? Тут можна багато інтерпретувати. Або інший приклад - Росія. Чи дозволяти оплачувати збір підписів? Якщо так, то інша держава може фінансувати це підпільно. У країні з економічними проблемами та високим рівнем бідності, як Україна, це дуже проблематично", - звертає увагу науковець.

Ключове питання - гроші

Обов'язкове оприлюднення джерел фінансування кампаній, на думку Меклі, є важливим елементом будь-якого законодавства щодо референдумів. "У Швейцарії ми маємо ту ж саму проблему - фінансування кампаній референдумів із закордонних джерел не заборонене. Ми мали проблему з голосуванням щодо азартних ігор. Іноземні компанії мають великий інтерес у тому, аби пропонувати свої азартні ігри онлайн також і на швейцарському ринку. Тож вони фінансували кампанію", - розповідає науковець. Натомість у США це неможливо, звертає увагу він: "Там будь-яке фінансування із закордонних джерел заборонене. Але головне, щоб усе було прозоро і було зрозуміло, хто за цим стоїть".

В історії існують приклади "хороших" і "поганих" референдумів, сказав у розмові з DW у жовтні минулого року німецький політолог Клаус Леґґеві (Claus Leggewie) з університету Гісена. "В Італії у 1980-х роках відбувся референдум щодо абортів. Більшість виборців висловилася за їхню легалізацію в певних рамках, таким чином суспільний конфлікт із цього питання, на відміну від Ірландії чи Польщі, вдалося приборкати", - навів він позитивний приклад. Але є й такі голосування, як референдум щодо Brexit - виходу Великобританії з ЄС, звернув увагу Леґґеві. "Вони неприйнятні з точки зору демократії. Більшість британців хоч і проголосували за вихід, але більшості з них під час голосування було абсолютно незрозуміло, які наслідки це матиме", - вважає науковець.

Немає загального рецепта

Загального рецепта для референдумів, на думку Леґґеві, не існує. "Але я можу сказати одне: аби референдуми були дієвими в довгостроковій перспективі, потрібне осяжне питання з однозначно зрозумілою альтернативою. Тобто не Brexit - "за" чи "проти", а, приміром, легалізація наркотиків на території України - "так" чи "ні", - каже німецький науковець. За його словами, часто питання на референдумах сформульовані так, що люди взагалі не розуміють, чому сказали "так" чи "ні". "Крім того, перед опитуванням кожен повинен мати можливість отримати інформацію про можливі наслідки того чи іншого рішення із загальнодоступних джерел", - зазначає Леґґеві.

Швейцарський політолог Сільвано Меклі також звертає увагу на небезпеку загострення наявних суспільних конфліктів через референдуми. "А тому потрібно дуже уважно продумати, як виглядає дизайн майбутніх інструментів прямої демократії. Треба забезпечити, аби ці інструменти сприяли консолідації суспільства, а не загостренню конфліктів", - каже науковець. Дієвим запобіжним механізмом, за словами Меклі, може бути Конституційний суд. Український закон також передбачає можливість скасування референдуму Конституційним судом, якщо той виявить, що питання, поставлені на голосування, суперечать Конституції.

Конституційний суд як запобіжник

Утім, як зазначає Меклі, аби такий запобіжник працював, потрібен "сильний" Конституційний суд, який був би незалежним від інших гілок влади. Зважаючи на конституційну кризу, яка розгорілася в Україні після визнання неконституційними деяких положень антикорупційного законодавства, говорити про сильний Конституційний суд в Україні поки зарано. Швейцарський науковець звертає увагу на те, що в Італії конституційний суд навіть має узгоджувати будь-який референдум перед його проведенням.

Та загалом, наголошує політолог, запровадження референдумів як інструменту прямої демократії треба завжди розглядати як експеримент, і за необхідності - вносити відповідні зміни. Державі варто подбати про те, як саме ці зміни можуть бути внесені, додає експерт. "Якщо з'являється пряма демократія, то її вже не можна так просто позбутися", - застерігає Сільвано Меклі.