Занурення у війну на "Берлінале": як знімали "Східний фронт"

Євген Тітаренко - український режисер та учасник російсько-української війни з 2014 року. Разом із російським режисером Віталієм Манським він зняв фільм про роботу добровольчого медичного батальйону "Госпітальєри". Світова прем'єра документальної стрічки "Східний фронт" відбудеться на кінофестивалі "Берлінале" у річницю вторгнення Росії в Україну 24 лютого. DW зустрілася з Євгеном Тітаренком перед показом і поспілкувалася про складнощі зйомок на фронті, співпрацю з Віталієм Манським та сприйняттям війни в Україні та світі.

Читайте також: Кіно й війна: що треба знати про 73-й Берлінале

DW: Фільм "Східний фронт" цього року представляють на "Берлінале" саме в річницю повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Скажіть, яка історія стоїть за цим фільмом, як з'явилася ідея його створення?

Євген Тітаренко: Я почав його знімати 24 лютого. Як прокинувся після перших авіаударів, почав знімати. Оскільки у 2014-2015 році я був добровольцем медичного батальйону, я розумів, куди йти, що робити, який план. Перше, що я зробив, це вивіз сім'ю. Це перше, що треба зробити. Після цього поїхав у київську кампанію, де ми проводили евакуацію поранених з Гостомеля, Ірпеня. Я знімав собі, знімав, знімав. Після цього була харківська кампанія. На якомусь етапі я і продюсерка Наталя Хазан поїхали до Латвії в гуманітарних питаннях. У нас були зустрічі з Сеймом, з мером Риги, з бізнес-кластером. Ми знайомі з Віталієм (Манським. - Ред.) ще з 2017 року, бо ми з ним проходили по одній кримінальній статті в Росії. У 2017 році він хотів показати в Москві мій фільм "War for Peace" на фестивалі "Артдокфест".

Читайте також: "Рідні": документальний фільм про родину, яку розколола війна в Україні

Він покинув Російську Федерацію і з 2014 року там не живе. Він там проводив кінофестивалі стільки, скільки це було можливо. Ми з ним зустрілись, я показав йому відзняте. Так почалася "колаборація": я був режисером військової частини, він - режисером тилової частини. Потім був монтаж - ми монтували, робили кольорокорекцію, звук. Це копродукція. Ми дуже швидко його закінчили - перший день зйомок був 24 лютого, і світова прем'єра на "Берлінале"  - теж 24 лютого.

Як Ви знімали? Я так розумію, що Ви не ходили з камерою та знімальною командою...

Ні. Я був один. Де-не-де я застосовував камеру, але зазвичай це були GoPro, BodyCam, телефон... Зараз технології дуже пішли вперед, і iPhone знімає дуже непогано. Дуже багато військових кадрів знято саме на iPhone або GoPro. Якщо у 2014-2015 роках я застосовував камеру, то тут я зрозумів, що це буде тільки заважати. Як казав (фотограф. - Ред.) Роберт Капа, якщо ти хочеш щось зняти і в тебе не виходить цей кадр, це значить, що ти недостатньо близько знаходишся до події. Треба зануритись, щоб передати глядачу подію. Ми живемо в такий час, коли люди багато знають про війну з книжок, із якихось художніх фільмів і, може, романтизують війну. Наш фільм має на меті прокачати людей, занурити їх у війну, показати, як це виглядає зсередини. Коли ти занурився в це, побачив на власні очі, то багато питань просто нівелюється. Фундамент якийсь створюється, і на цьому фундаменті ми вже можемо спілкуватися про якісь конкретні речі. Це має допомогти.

Я не фантазую, що один фільм може змінити світ. Але кіно може надихнути людей на щось. Культура і мистецтво можуть надихнути та дати поштовх. Світ міняють люди, але треба якось спрямувати їх.

Читайте також: "Українці переможуть": прем'єра "Суперсили" на Берлінале

Як Ви обирали людей, які будуть Вашими протагоністами?

Саме життя усе дало. Герої фільму - це мої друзі, побратими з групи. Зйомки були там, де я був. У мене були відзняті харківська та київська кампанії. Після цього ми поїхали - у нас була зйомка в тилу на хрещенні сина мого побратима на заході України. Сім'я побратима прихистила майже всі сім'ї моїх інших побратимів. Тобто всі поїхали туди в село - завезли своїх батьків, дружин, дітей - і поїхали на війну. Ми приїжджаємо туди знову, на хрещення. Це тилова частина зйомки. Після цього я поїхав на херсонські штурми.

Що було найважчим під час зйомок?

Я вже бачив війну, уже був її учасником у 2014-2015 роках. Люди без ніг, без рук не шокують мене так, як першого разу. Як лікар у швидкій працює, (бачить. - Ред.) кров - це його робота. Тяжко для зйомок було, коли ми їхали на херсонські штурми, проїжджали через Кривий Ріг і питали: "Де знайти карти пам'яті?" А там нічого не було. Ні два, ні чотири гігабайти. І на початку березня у київській кампанії було складно щось купити. Мені потрібні були карти пам'яті, а нічого не було.

Як Ви вибирали кадри під час монтажу? Чи відфільтровували важкі для перегляду кадри?

Багато від чого відмовлялися, але не тому, що дуже жорстко чи навпаки, а просто тому, що головна мета - розказати історію. Заважає кадр чи ні? Чи допомагає розказати історію? Не було задачі шокувати людей. Але там є жорсткі кадри. Це шокує. Мені здається, так, як має бути.

Щодо співпраці з Віталієм Манським - Ви одразу знали, що це буде саме він? На якому етапі Ви зрозуміли, що Вам потрібен співрежисер?

Я вже проходив точно такий же шлях у 2014-2015 роках із фільмом "War for Peace". Я тоді робив його дуже маленькою групою: я, продюсерка Наталія Хазан, композитор Іван Оглоблін. Тепер я вже знаю, як усе працює. Це як другий раз проходити той самий рівень у комп'ютерній грі. Коли знімаєш війну, дуже занурюєшся в це, ще й коли ти є учасником подій. Потрібен був хтось зі сторони. Це велика удача, що так все зрослося. Дуже добре вийшло, працювати було добре і легко.

Ви на війні з 2014 року. Що для Вас змінилося з початком повномасштабного вторгнення Росії?

З одного боку, думаєш: "А ми ж казали". Ми знали ще від початку. Люди зазвичай не хочуть помічати якісь речі. Є якась рутина. Вони занурюються у свої проблеми: "Це десь далеко, це нас не стосується".

Багато новеньких прийшли і не знали, що робити. Люди з досвідом 2014 року мотивували і спрямовували. Дуже круто, що в нас були такі люди. Для мене не змінилося нічого. Я вважаю, що це якась наша колективна карма. Люди хотіли не помічати війни. Це плата за це не тільки українців, а й усього світу. Коли Російська Федерація анексувала Крим - це ж не тільки Путін, він просто керівник цієї терористичної країни - люди підтримали його у Росії. Не було якихось потрясінь у світі чи плати за це.

Читайте також: Німецька експертка: Ми вісім років робили вигляд, що ця війна не є війною

Це як годувати дику тварину, монстра. Він підростає, і апетит у нього підростає. Коли ти не отримуєш покарання за дурні вчинки, вони продовжують розвиватися. Так і тут вийшло. Світ не зробив ніяких висновків, і от тепер повномасштабна війна.

Який меседж фільм "Східний фронт" несе до європейської аудиторії, яка дивитиметься його на "Берлінале"?

"Берлінале" - це такий майданчик, де збираються провідники культури з усього світу. Я дуже сподіваюся, що це допоможе. Один із меседжів фільму, що українці не хочуть війни, не хочуть воювати. Ми дуже мирна країна і мирні люди. Ми не завойовували територій у нашій новітній історії. Але ми не маємо іншого вибору. У нас немає іншого дому, ми вимушені це робити, бо за нами наші сім'ї, діти, батьки. У фільмі також є послання, що це не просто війна Росії з Україною. Це війна Росії з усім світом. Людина пішла на кілька сходинок вище, а її тягнуть униз - мовляв, залишайся з нами, будь тут. Хтось еволюціонував, а хтось ні. Вони загарбники. Маю надію, що світ бачить це і розуміє.