США: перспективи демократії

Квентин Джеймс - учасник Клубу "Сьєрра", однієї з найбільших та найстаріших природоохоронних організацій Сполучених Штатів Америки. В інтерв'ю DW еколог висловився щодо перспектив розвитку демократії, необхідності участі громадян в державному управлінні та про те, хто має прийти до влади у новому світі.

Deutsche Welle: Яку владу мають представницькі демократії у глобалізованому світі, де домінують фінансові інтереси? Чи не перебувають політики під тиском "об’єктивної необхідності", на яку вони не мають змоги впливати (міжнародні фінансові ринки, впливові лобістські групи міжнародного бізнесу тощо)?

Квентин Джеймс: Репрезентативні демократії лише тоді мають владу і перспективи, коли їхні громадяни активно беруть участь в усіх сферах урядування. Ця участь означає більше, ніж просто віддати голос під час виборів. Вона включає в себе також у разі необхідності пожертвування грошей, участь у публічних засіданнях, написання листів і участь у демонстраціях. Без цих форм підзвітності і участі мас політика зазнає впливу багатіїв і можновладців, а не народу.

Як впливають на протестні рухи сучасні комунікаційні технології, зокрема соціальні мережі Twitter та Facebook? Чи полегшують вони інтеракцію, чи лише роблять її більш поверховою?

Поява Twitter та Facebook зробила простішою комунікацію в усьому світі. Ці платформи, особливо у контексті протестного руху, вирішили велику історичну проблему: вони нарешті зробили можливим швидке, безкоштовне і правдиве поширення інформації. Тепер більше не треба переконувати продюсера великого каналу висвітлити твою історію, адже вона вже онлайн і доступна для загального перегляду в усьому світі.

Яку роль для демократії відіграє освіта? Чи можлива реальна демократія без доступу населення до функціонуючої системи освіти?

Демократія може існувати без системи освіти, проте вона неможлива без освіти. Наявність функціонуючої, проте неповноцінної системи освіти не є наріжним каменем демократії. Адже остання здатна процвітати лише тоді, коли люди погоджуються з важливістю освіти. А вже як люди урешті-решт цю освіту здобувають, питання другорядне, вони самі мають це вирішувати.

Яку економічну ціну ми готові заплатити за демократію і свободу? Скільки соціальної несправедливості може витримати демократія?

Я не думаю, що демократія й економічні можливості є взаємовиключними. За останні кілька десятиліть співвідношення між рівнем доходів одного відсотка супербагатіїв та решти світу різко змінилося - на користь багатіїв, які отримали неймовірні прибутки. Під час руху Occupy Wall Street я спостерігав початок протесту покоління 2000-х проти фінансових махінацій наших топ-менеджерів приватного бізнесу. Фінансова криза 2008 року довела, що неконтрольований капіталізм може бути небезпечним для нас усіх. США на це відреагували масштабними фінансовими реформами, аби врятувати нас усіх і запобігти повторенню чогось подібного. Це чудовий приклад функціонуючої демократії, проте треба ще багато чого зробити, аби основні права і справедливість залишалися захищеними.

Які обов'язки лежать на громадянському суспільстві в демократичній системі? Спільна участь в ухваленні рішень - це лише гарна ідея чи реальний шанс для демократичного процесу?

Громадянське суспільство відіграє вирішальну роль у підтримці демократії, воно також допомагає її покращити. В американській історії були приклади, коли аутсайдерські угрупування на кшталт Національної асоціації сприяння прогресу кольорового населення забезпечили поширення прав, закріплених у Конституції Сполучених Штатів, на всіх американців. Хоч багато хто не підтримував цю концепцію, у минулому вона функціонувала. Як казав Жан-Жак Руссо, людина повинна вийти з "природного стану" і укласти суспільний договір з іншими. У межах цього суспільного договору всі люди вільні, тому що всі мають однакові права і обов'язки. На мою думку, участь в ухваленні рішень - це розширення соціального контакту, яке вимагає залучення нас усіх.

Якою є відповідальність західних країн, таких як США, за демократичний розвиток інших держав? Чи заслуговують на довіру зусилля, спрямовані на поширення демократії?

Демократія - це форма правління, яка дуже добре працює на Заході, але не може бути перенесена із нашої капіталістичної економіки. США можуть викликати довіру, відіграючи роль у поширенні демократії, але нам треба розуміти, що і через 263 роки ми залишаємося молодою нацією. Ми маємо дати іншим демократіям час на розвиток і пошук свого власного шляху. Ключ до демократії - у можливості для всіх громадян відігравати роль у розвитку нації і перебирати на себе важливі завдання.

У кінцевому рахунку демократія повинна приносити мир, проте іноді вона означає війну і насильство з боку тих, хто при владі. Ми повинні сприяти демократії та підтримувати її, але не стояти їй на заваді, коли вона лише розквітає.

Яку роль утопічні сценарії відіграють у протестному русі? Чи створюють вони підґрунтя для спільної справи, чи лише становлять небезпеку для знаходження прагматичного компромісу?

Утопічні сценарії додають ясності до усвідомлення того, наскільки наше суспільство зіпсоване. Варто лише подивитися на те, скільки грошей ми витрачаємо і до яких речей маємо доступ, у той час як в інших частинах світу люди відчайдушно борються за хліб та воду. Нашим завданням є запобігання збільшенню утопічних сценаріїв зміною існуючого ландшафту. Ще не пізно, проте доцільними є нова громадянська активність та участь в урядуванні.

Дехто говорить про поглиблення кризи представницьких демократій західного зразка. Інші ж вбачають величезні перспективи у поширені демократичних цінностей у нових регіонах, зокрема в арабському світі. Чи повинне змінитися розуміння демократії? Які перспективи має демократія у ХХІ столітті?

Образ західної демократії, який існує у решті світу, має змінитися, аби можна було продовжувати рухатися у її напрямку. Найвідоміший політик на найбільшому континенті світу - Барак Обама. Його президентство може означати набагато більше для решти світу. Чим більше людей бачитиме демократичні нації і їхніх очільників, які так само виглядають, говорять тією ж мовою і сповідують ту ж віру, тим більше вони їм потенційно довірятимуть. Завданням ХХІ століття є залучення. Якщо ці суспільства хочуть бути по-справжньому вільними і демократичними, то до влади мають прийти більше жінок, людей з іншим кольором шкіри, а також гомосексуалів, лесбійок, бісексуалів і трансгендерів.