Як відомо, правосуддя може лише обмежено сприяти вирішенню проблем міжнародної політики, особливо коли конфлікти набувають насильницьких форм. В такому випадку правосуддя може у кращому разі стримати та запобігти найгіршим сценаріям. Юриспруденція не пропонує політичних шляхів виходу із конфронтації. Усвідомлення цього і визначило рішення суддів найвищого суду ООН у Гаазі. До нього звернувся український уряд. Київ також вимагав від суду вжити термінових заходів щодо Росії.
Росія активно підтримує сепаратистів на Сході України з початку 2014 року - зброєю та солдатами, грішми і різноманітними постачаннями. Експерти сходяться на тому, що без допомоги Москви самопроголошені "Донецька та Луганська народні республіки" не змогли б існувати. Тобто вони знову б стали частиною суверенної держави Україна. Вона веде проти бунтівників війну, яку представники влади у Києві назвали "Антитерористичною операцією". Оскільки повстання на Донбасі розцінюється Києвом як акт терору, то усі, хто його підтримують, відповідно є пособниками терористів, яких треба притягнути до відповідальності.
Міжнародний суд ООН не захотів слідувати цій простій логіці політичної боротьби. Наратив мобілізації не надає жодних незаперечних доказів. Допомогти в цьому міг би збір доказової бази в рамках судового розгляду, але це може тривати багато років. Судді закономірно звернулися до всіх сторін конфлікту: потурбуйтеся, будь ласка, спочатку про те, щоб втілити у життя мінські угоди! Той самий мирний план, який затвердила своєю резолюцією Рада Безпеки ООН. Але якого дотепер не дотримувалась жодна зі сторін.
Суд констатував ще дещо, і не без гіркоти: розслідувати збиття пасажирського літака рейсу MH17 над зоною бойових дій у липні 2014 року, яке забрало життя майже 300 безневинних людей, він не може, оскільки його повноваження є обмеженими. Судді також знають, що саме Росія наклала вето у Раді Безпеки ООН та не допустила створення міжнародного трибуналу для розслідування обставин трагедії. Імовірно, для того, щоб захистити сепаратистів, на яких зазвичай покладають відповідальність за збиття літака, або, можливо, для того, щоб приховати власну причетність до цього. Ця підозра є дуже серйозною.
Друга частина рішення суду стосувалася насамперед російської влади в Москві. Судді у Гаазі недвозначно постановили: після анексії українського півострова Криму в березні 2014 року багато що там розвивається в неправильному напрямку. У будь-якому випадку, ситуація в Криму не відповідає конвенціям ООН щодо співжиття у поліетнічних суспільствах. Конкретно це звучить так: Росія повинна якнайшвидше припинити "усі форми расової дискримінації" на півострові.
Цікавими є деталі вердикту: голосами 13 суддів (ще троє висловились "проти") суд ООН вимагає від влади у Москві повернути кримським татарам їхній орган самоуправління. Після анексії Криму Росія розпустила й заборонила діяльність Меджлісу кримських татар. В Міжнародному суді ООН є й один суддя з Росії. Голосування за вимогу до РФ забезпечити навчання у кримських школах українською мовою було одноголосним.
Це стало гучним ляпасом Москві. Офіційно Росія досі стверджує, що у Криму живуть практично одні росіяни, і що мешканці півострова самі - зовсім без підтримки важкоозброєних "зелених чоловічків" з Москви - попросили приєднати Крим до Росії.
Це великий успіх для Києва. Адже хто ще й досі згадує про Крим, коли говорить про українську кризу? Є загроза того, що претензія України на Крим зблякне до абстрактної правової підстави. Тепер завдяки вердикту суду ООН ясно: ідеться про людей там, права яких порушуються.