"Пекло" на шляху до Європи: Чому біженці оминають Болгарію

"На нас напала група з п'яти болгар. Мені вдалося втекти, але моєму другові - ні. Вони кинули його на землю. Четверо нападників тримали його за руки та ноги, поки п'ятий стрибав на ньому, як на батуті. Від нього відчепилися лише тоді, коли повз проїжджав автомобіль, і світло фар їх злякало. Ушкодження мого друга були важкими, кількість переломів незліченна. Іншого іракського біженця кинули з мосту висотою у два з половиною метри після того, як його поранили ножем. Тепер він не може повноцінно пересувати ногами та кульгає". Про це розповідає біженець з Іраку, якого цитує правозахисна організація Pro Asyl.

Біженцям тут не місце

Більше десяти тисяч осіб з арабських країн потрапили до Болгарії із першою хвилею біженців 2013-2014 років. Вони здебільшого розповідали про погане ставлення з боку державних служб та населення загалом. У Болгарії, втім, говорять, що біженці роблять це умисно, аби швидше отримати можливість подорожувати далі на Захід. Але факт полягає у тому, що болгари у своїй більшості не бажають приймати біженців. На дискусійних форумах в інтернеті можна щодня бачити нові коментарі, сповнені ненависті. Крім того, можна згадати напади на біженців, а також демонстрації і інші політичні акції проти них. Мотив у них завжди спільний: "Болгарія бідна і християнська, і ви нам не потрібні!"

Але офіційних опитувань громадськості щодо цього питання ніколи не проводилось, констатує соціолог Живко Георгієв. "Політики просто не хочуть про це знати", - каже він. Також соціолог Андрій Райчев дотримується думки, що біженці саме тому уникають Болгарії з початку цього року, бо населення ставиться до них вкрай агресивно. "Болгари сприймають цих прибульців як певний різновид "циган", - говорить Райчев. Цей термін має у країні вкрай негативне забарвлення. "Єдиний досвід середньостатистичного болгарина у спілкуванні із "інакшими" стосується ромів у власній країні. І те, що біженці тепер оминають цю країну через Македонію, є результатом такої відрази", - каже болгарський соціолог.

Іноземці як екзотика

Болгари, на відміну від громадян колишніх югославських республік Македонії та Сербії, майже не мали контактів із чужими культурами та людьми під час десятиріч перебування за залізною завісою Варшавського блоку.

Той факт, що більшість біженців є мусульманами, є для болгар додатковим подразником. Адже свою національну ідентичність вони вибудовують зі спрощеної історії так званого "п'ятисотрічного турецького іга", коли сучасна Болгарія була частиною Османської імперії. Про це свідчать і десятки повідомлень у Facebook, які надійшли з Болгарії під час опитування DW. "Ми не хочемо їх тут бачити! Мусульмани вбивали нас протягом п'ятисот років, як курчат", - є серед цих відповідей. Чи, наприклад: "Забирайтеся геть! У нас вистачає проблем із нашими циганами, які називають себе ромами чи турками".

Інтернет-довідник біженця

Біженці, судячи з усього, це чудово зрозуміли та уникають Болгарії. Арабіст Володимир Чуков розповідає про три джерела інформації щодо Болгарії, що використовують шукачі притулку, які говорять арабською. По-перше, йдеться про досвід, яким інші біженці діляться у соціальних мережах. Також можна зустріти оцінки контрабандистів, які швидко розповсюджуються серед переселенців. І третім джерелом є так званий "довідник біженця", який Чуков на власні очі бачив у інтернеті.

"Біженці обирають свій маршрут чи мету подорожі за так званим індійським принципом", - пояснює університетський професор. Цей термін використовувався у двадцятому сторіччі щодо переселенців до Великої Британії. Мається на увазі, що мігранти так би мовити потрапляють у країну "гусаком", один за одним, та з вуст у вуста передають один одному інформацію про нове місце проживання.

"Довідник мігранта" було опубліковано на сайті, прихильному до сирійського президента Башара Асада, розповідає Чуков. "Там Болгарія - на першому місці серед країн, яких мають уникати шукачі притулку. Там можна прочитати, що болгарський народ у своїй більшості є по-расистському налаштованим та біженці утримуються у нелюдських умовах у таборах".

Під цим твердженням могли б підписатися багато біженців. Наприклад, пан А., який у своїй розмові із Pro Asyl так підсумовує свій досвід: "Життя у Болгарії - це пекло. Все наше перебування у Болгарії було сповнене стражданнями, жорстоким ставленням та приниженнями. Ані болгарські службовці, ані болгарське населення не мали жодної прихильності до біженців".