Спогади про Утою

У своїй промові на судовому засіданні у понеділок, 23 квітня, Андерс Брейвік порівняв страждання, яких він завдав родинам загиблих, зі своїми власними. Мовляв, після подій 22 липня 2011 року він також втратив контакт з своїми друзями та сім'єю. "Єдина відмінність полягає в тому, що я сам зробив такий вибір", - пояснив підсудний, знову повторивши, що його дії були "жахливі, але необхідні".

Один з тих, хто пережив "дії" Брейвіка, - Алі Есбаті. Шведський письменник та економіст іранського походження перебував на норвезькому острові Утоя, неподалік від столиці Норвегії, у день трагедії. 16 квітня цього року, на початку судового процесу над Брейвіком, Есбаті довелося знову поглянути у вічі злочинцю. "Не можна не думати про весь той біль, який знову пронизує серце, про тих людей, які втратили свої життя, батьків, які втратили своїх дітей, - ці думки заледве можна витримати", - поділився Есбаті своїми переживаннями з Deutsche Welle.

Злочинець без каяття

З іншого боку, добре бачити Брейвіка на лаві підсудних, а не так, як бачив його Есбаті на Утої, "коли він зі зброєю у руках погрожував нас убити". 22 липня минулого року Алі Есбаті, один з найвідоміших політичних блоґерів Швеції, на запрошення організаторів перебував у політичному молодіжному таборі на острові Утоя.

У ту мить, коли в урядовому кварталі в Осло лунає вибух, він виступає з доповіддю перед молодими слухачами. "Після виступу я помітив на своєму мобільному телефоні купу пропущених дзвінків та повідомлень. Багато хто хвилювався за мене, тож я мусив усім повідомити, що у мене все гаразд і я перебуваю у безпеці, за межами Осло", - пригадує Есбаті.

Утім, вже невдовзі з'ясовується, що відчуття безпеки було хибним – Есбаті чує шум у таборі. "Я думав, що це якийсь феєрверк чи щось таке. У приміщення забігла жінка – в паніці і страшенно схвильована – і сказала, що всім терміново слід залишити будівлю". Вибігши на вулицю, Есбаті побачив на землі людей, що лежали й більше не рухалися.

Втеча від масового вбивці

Есбаті не наважується шукати порятунок у воді, втікає вузькою стежкою, аж раптом помічає, що у кущах за ним хтось рухається: "Я обернувся і почув, як хтось спокійно, але дуже голосно сказав: "Це поліція – все гаразд"". Насправді це Брейвік з піднятою догори рушницею. Есбаті кидається навтьоки і рятується. "Я добре пам’ятаю, як у мене напружилися м'язи спини, бо я все чекав незнайомого відчуття, коли у мене влучать кулі. Однак жодна куля мене не зачепила, а коли я знову обернувся, то більше його не побачив", - розповідає Алі Есбаті.

Лише у залі суду чоловік бачить Брейвіка знову, коли той, даючи свідчення, користується нагодою, аби зачитати підготовлену заздалегідь промову. У ній згадуються й імена Есбаті та його подруги Марте Міхелет. Журналістка займається темами дискримінації, расизму й ісламофобії та пише коментарі для норвезької газети Dagbladet.

Ідеологічна конструкція

"Він назвав її зрадницею. Як доказ він навів той факт, що вона народила від мене дитину. Проблема в тому, що я родом з мусульманської країни", каже Есбаті. Те, що у світогляді Брейвіка значну роль відіграють демографічні теми, свідчить про притаманний йому радикальний расизм, переконаний Есбаті. "Це мотивує його, і через це він вважає себе у праві скоювати такі злочини, як ці".

Якими б радикальними не були переконання Брейвіка, певною мірою вони вже майже життєздатні у суспільстві, вважає шведський письменник: "Їх знову і знову можна знайти у громадському політичному дискурсі та політичній дискусії у Європі".

Аби протидіяти цьому, вважає Есбаті, людям у Європі варто навчитися краще оцінювати, наскільки небезпечним такий правий екстремізм є для суспільства. Зрештою політичне оточення, в якому сформувався Брейвік, існувало ще до 22 липня 2011 року і нікуди не подінеться, коли він опиниться за ґратами. Тож дискусія з цього приводу має розпочатися найпізніше тоді, коли закінчиться судовий процес, переконаний Алі Есбаті.