Сперечайтеся за демократію!

Сучасні революціонери скинули диктаторів, але демократії так і не добилися. Демократія поки залишилась великою обіцянкою, як в України та Росії, так і у Тунісі та Єгипті. Якщо ця обіцянка так і залишиться невиконаною, ці народи знову скотяться до авторитаризму. І це стане поразкою для демократії.

Переможна хода демократії призупинилася

Ще 20 років тому гучно проголошувалося, що ліберальна демократія - єдина чітко визначена політична ціль, до якої разом прагнуть різні регіони та культури в світі. Проте, схоже, ця тенденція призупинилася - успішність демократичної моделі поставлена під сумнів. Так, звісно, разом з кінцем ХХ століття пішла в історію низка руйнівних тоталітарних ідеологій, включно з націонал-соціалізмом, фашизмом та комунізмом.

Перебудова, гласність та падіння Берлінського муру супроводжували крах останніх авторитарних комуністичних та соціалістичних систем Європи. Проте через чверть століття переможна хода демократії зупинилася. Причому не лише у країнах, де нещодавно відбулися революції, а й у тих, де демократія вже здавалася непохитною.

Недемократичні моделі заручаються підтримкою більшості

Демократія як успішна модель управління державою - під загрозою. Обіцяний кінець ідеологій не настав. Більше того, у багатьох точках планети виникають нові антидемократичні політичні моделі. Вони обіцяють безпеку в небезпечному світі, пропагують шаріат як однозначний політичний та соціальний лад або обстоюють сильну державу. Це недемократичні моделі, які, попри це, знаходять підтримку більшості. Оскільки люди спочатку шукають безпеки. І лише коли її мають, вимагають громадянської участі.

Люди воліють більше мати свободу, ніж хліб? Останні тенденції показують, що це не так. У Тунісі та в Єгипті спершу мова йшла про хліб і воду, потім про гідність і справедливість, і лише після цього про вимогу більшого залучення до ухвалення рішень. Помаранчева революція в Україні 2004-го, Революція троянд у Грузії 2003-го, масові протести у Росії 2011-го, Зелений рух в Ірані 2009-го, Ясминова революція у Тунісі або громадянський рух у Єгипті 2011-го - усі вони не привели до встановлення стабільної демократичної системи. Революція скинула диктатора, проте систему не змінила.

Демократія у конкурентній боротьбі

М'якого переходу до всеохопної демократії у світі не відбувається. В останні двадцять років у ліберальної демократії з'явилися конкуренти. Гібридні системи й удавані демократії з'являються як гриби після дощу. Багато хто справив собі демократичний костюм, аби дотриматися протоколу та щоби приховати свої диктаторські та авторитарні ознаки. Це стосується м'яких диктатур у країнах, що межуть із Євросоюзом на сході та на півдні, а також багатьох країн з авторитарними режимами по всьому світі, котрі з успіхом налагодили для більшості своїх громадян розвиток та економічне зростання, не гарантуючи їм при цьому дотримання їхніх громадянських прав.

Проте навіть усталені демократії дедалі частіше стикаються у глобалізованому економічному світі з політичними обмеженнями. Важливі рішення ухвалюються не в парламентах і не національними урядами, а особами та інституціями, на які громадяни заледве можуть впливати. Це і глобальні фінанси, і транснаціональні корпорації, і непрозорий бюрократичний апарат ЄС. Так виникає політика без обговорення із громадянами та без їхньої участі в ухваленні рішень. Через це з'являється криза довіри, у якій загрузла демократія - навіть у суспільствах, які вочевидь користуються її перевагами: третина німців не вірить, що демократія може вирішити найважливіші проблеми.

Головне питання - яка демократія

Проте, звісно, замало лише назвати проблеми своїми іменами, треба ще зробити із цього висновки. Очевидно одне: проблема не у демократії як такій, а у тому, як саме вона організована. Куди треба спрямувати зусилля, всім відомо. Як організувати більше залучення громадян в процес створення рішень? Як дати поштовх процесу формування громадської думки? Де і яким чином громадяни дізнаються про складні політичні питання, щоб політики не відмежовувалися від громадян?

І як нам досягти того, щоб завдяки демократії більшості громадян жилося краще? Пам'ять і досвід - сильніші за віру в нову абстрактну ідею, хай навіть таку багатообіцяючу. Популізм і зростання спротиву об'єднаній Європі у провідних європейських країнах на кшталт Іспанії, Греції та Італії роблять очевидним: у довгостроковій перспективі ніхто не захищатиме політичну модель, якщо вона себе не виправдовує.

Можна сперечатися!

Аби врятувати демократію, потрібно заново воскресити її сутність - переговори щодо політично правильного, переконливого компромісу. Це означає: можна сперечатися! Більше того: треба сперечатися. У парламенті, на виборах, у ЗМІ, в інтернеті та у громадських місцях. Щоб не допустити поразки демократії, важлива нова культура суперечки та дискусії. Для цього потрібен новий громадський простір, шлях до якого нещодавно відкрили критики глобалізації та громадянські рухи на кшталт Occupy або "Штутгарт-21", рух протесту в ФРН проти перебудови головного штутгартського вокзалу. Для цього потрібні нові способи участі громадян в ухваленні політичних рішень. І це стосується не лише питань створення велосипедних доріжок або годин роботи басейнів.

Для цього потрібні журналісти. Існує запит на хорошу журналістику з позицією та професійними амбіціями. Журналістику, котра порушує гострі запитання, стає розумним посередником та майданчиком для дискусій, відрізняє важливе від несуттєвого. Тому що саме вона формує громадський простір для політичних дискусій, і якщо журналістика добра - вона ініціює участь і суперечку.

Більше демократії на всіх рівнях

Проте не лише демократична культура суперечки має змінитися. Це стосується і глобальних структур. Міжнародні інституції, котрі упорядковують і формують світ, повинні його ще й репрезентувати! Коли Рада Безпеки ООН обходиться без постійних членів з Африки або коли біля керма Міжнародного валютного фонду або Світового банку опиняються США - і у кращому разі Європа, вже на підставі лише цього не може виникнути справжньої довіри.

Важливо, щоб обрані демократичні інституції брали на себе відповідальність. Без жодних "якщо" та "але" і без псевдокомпромісів. Як адвокат демократів, людей, які для цього віддали їм свої голоси. Хто демократично обирає, робить це, тому що він або вона хочуть бути впевненими, що за демократію сперечатимуться! Ми повинні все зробити для того, щоб таких людей була більшість!

Уте Шеффер - головний редактор Deutsche Welle. Основними напрямками її журналістської роботи є німецька та європейська зовнішня політика та політика допомоги країнам, що розвиваються, а також політичний, економічний та соціальний розвиток у Африці та Східній Європі.