Інтерв'ю з італійським автором книги про Голодомор

Етторе Чіннелла довгі роки викладав історію Східної Європи в університеті Пізи, а потім багато працював у Центральному архіві Москви. Нинішня 300-сторінкова праця побудована на історичних документах п‘яти країн.

Deutsche Welle: Професоре Чіннелла, коли Ви вирішили написати цю книгу, чи не було у Вас побоювань через високу політизацію цієї теми?

Етторе Чіннелл: Ні, навпаки, для її написання я відклав інші плани. Я вважаю цю книгу своїм громадянським обов‘язком з огляду на міжнародну ситуацію. Слід донести до суспільної думки відомості про найчорнішу сторінку української історії. Про неї мали б знати усі, але фактично не знає майже ніхто. Щодо Голодомору ми маємо повну документацію, нам нічого не бракує. Однак у підручниках з історії – десять рядків про колективізацію, її жертви, голод, і це все. Треба донести до людей, що український націоналізм може здаватися наївним, навіть дратуючим, але коли українці кажуть, що якби їх не втягли в СРСР, то вдалося б уникнути колосальної трагедії – вони мають рацію. Жодна інша країна не була "покарана" таким жорстоким чином, як Україна на початку 30-х років.

На вашу думку, чому інформація про Голодомор не стала загальновідомим фактом?

У багатьох країнах все ще жива "неосталінська" культура. Всі засуджують сталінські злочини, але не всі сталінські злочини відомі! Відомі його "чистки", "великий терор", але чому? Тому що СРСР свого часу дозволив про це говорити. У той час як інші сторінки замовчувались. Якщо злочини нацистської Німеччини досконало відомі і розібрані, зі сталінізмом це зовсім не так. Сьогодні не можна добре говорити про Гітлера, про Голокост. Ніхто не скаже: "так, він вбив мільйони євреїв, але ж вони потім отримали свою державу у Палестині, а отже це позитив". А про Сталіна щось на кшталт цього говорять і досі. Якби Гітлер виграв ту війну, їхні ролі зі Сталіним помінялися б. Ми б знали все досконально про злочини радянського режиму вже починаючи з 1945 року. І сьогодні ніхто б не міг добре говорити про Сталіна. І, можливо, був би хтось, хто стверджував би: "Так, Гітлер вчинив багато злочинів, але ж він подолав жахливий радянський комунізм, і врятував від нього європейську цивілізацію". Сталінський та гітлерівський режими були дуже різними, але обидва є жахом. Я досі не можу визначитися, хто з них був гіршим.

Ви вірите, що колись відбудеться щось на кшталт умовного "Нюрнберзького процесу" для сталінізму?

Ну, якщо його досі не сталося... Тим паче, зараз ми помічаємо в Росії спроби оживити сталінізм. Чому це трапляється? А тому, що Росія – це імперія. Коли ця імперія була найбільшою і найуспішнішою? За Сталіна. У Росії немає іншої ідентичності, крім імперської, тому вони опиратимуться з усіх сил, аби "не втратити Україну". Адже є міф про Київську Русь як колиску їхньої цивілізації, хоча Москва не має до того жодного стосунку. Їм доведеться шукати іншу ідентичність, а це проблема.

А які процеси ви бачите у формуванні української ідентичності?

Вже 2003 року під час вшанування річниці Голодомору стало зрозуміло, що це нація, яка бачить цю трагедію як одну з підвалин своєї національної ідентичності. І це правильно. Приміром, єврейська ідентичність є дуже складною, але те, що об‘єднує всіх євреїв - це спогади про Голокост. Як немає жодного єврея, який сказав би, що Голокост не має значення, так і жодний українець не назве Голодомор незначущою історичною деталлю. Власне, не знаючи історію Голодомору, не можна зрозуміти й нинішнього конфлікту. Адже це біль, який залишається. На мою думку, росіяни мали б попросити пробачення, рішучо засудити сталінізм, імперіалізм. Вони мали б сказати: "ви потерпали від сталінізму, нам також дісталося, давайте будемо братами. Навіщо нам окупувати Україну? У нас своя безкрайня територія". Але вони роблять прямо протилежне. І я вважаю, що нинішня агресія відкрила та роз‘ятрила цю рану, пам‘ять про Голодомор. Боюся, що буде ще гірше. Це може спровокувати реальне підняття українського націоналізму.

У питанні, чи був Голодомор спрямованим саме проти українців, між українськими та російськими істориками немає згоди. Якого висновку дійшли Ви?

Голодомор - це геноцид, у першу чергу соціальний. Мета була винищити найбільш працелюбні прошарки сільського населення. Але те, що 2/3 жертв – українці, не випадковість. Як не випадковість і знищення української інтелігенції у той же період. Сталін боявся сильних проявів національних почуттів, в Казахстані, в Україні. Є листи, в яких він говорить про "небезпеку розповсюдження українських шкіл". А їх тоді було дуже багато, у тому числі за межами України – в Росії, на Кавказі. Тоді українська культура була дуже привабливою, і Сталіну це дуже не подобалося.

Що мали б зробити Україна та країни Європейського Союзу для подолання нинішнього конфлікту?

Україна має стати прикладом країни, яка дійсно хоче оновлення: розбудовувати демократію, розслідувати вбивство журналіста, пояснювати реальні проблеми та потреби країни, розповсюджувати знання про свою історію. Європа нині досить мляво реагує на агресію проти України, держави завбільшки з Францію. Їй не дуже хочеться реагувати, але слід зрозуміти: для України немає дороги до інтеграції з Росією. Цьому народові, страшно покаліченому вчора і принижуваному сьогодні, не залишається іншого шляху, як інтеграція зі світом менш варварським, аніж той, від якого він потерпав. Європа зобов'язана допомогти, але й має право просити в України гарантії реальних змін, реальних реформ, прозорості, демократичності уряду. В Італії ж багато політиків закохані в російський режим та їхнього "сильного лідера". До того ж, Італія має дипломатичну традицію, яка намагається "зрозуміти всіх", у тому числі агресорів та гнобителів. Але слід йти вперед і вимагати розумнішої зовнішньої політики, тобто більш адекватного засудження агресії та порушення міжнародного права.