Африканські плани Гітлера
1 вересня 2014 р.
Коли Адольф Гітлер прийшов до влади у січні 1933 року, Німеччина не мала жодних колоній. Після перемоги в Першій світовій війні Великобританія та Франція поділили між собою її колоніальні володіння - сучасні Камерун, Того, Танзанію, Руанду та Бурунді. Намібія, яка була колонією під назвою "Німецька Південно-Західна Африка", перейшла під управління Південно-Африканського Союзу.
Втрату колоній у Африці чимало прибічників Гітлера сприйняли як важку втрату. Увага самого Гітлера тоді була прикута до Європи: він хотів у першу чергу розширення німецької імперії в напрямку Франції та Радянського Союзу. "Африка не належала до Гітлерового уявлення про всесвітнє панування", - каже в розмові з DW німецький історик Андреас Екерт з Інституту вивчення Азії та Африки берлінського університету імені Гумбольдта. "Це було для нього дуже далеко", - констатує науковець.
Однак рейхсканцлер не виступив проти африканських інтересів свого оточення. Їх мали впливові політики, які вважали Версальський мирний договір принизливим. У 1934 році націонал-соціалісти створили Управління колоніальної політики (KPA). Два роки потому Гітлер сам почав вимагати повернення втрачених німецьких колоній. На нього тиснули економічні кола, пише камерунський історик Принц Кум'а Ндумбе ІІІ, автор книги "Чого хотів Гітлер у Африці?". До них належали важливі грошодавці, зокрема Deutsche Bank та IG-Farben, на той час найбільший хімічний концерн світу. Вони хотіли отримувати зиски з африканських колоній, вбачаючи у них можливість знайти новий ринок збуту та постачальників сировини.
Мрія про Середню Африку
Окрім того, і після втрати колоній у Першій світовій війні в Африці залишалися німці. Німецькі громади в Камеруні, Танзанії та Намібії плекали мрію про німецькі колонії, каже Екерт. "Звісно, в усіх цих регіонах існували місцеві осередки гітлерівської Націонал-соціалістичної робітничої партії". Хоча до початку війни чимало німців потрапили до таборів для військовополонених, тим не менше, за словами історика, "у колишніх колоніях існували люди, які були дуже рішуче налаштовані повернути ці території під німецьку владу".
Наприкінці 1930-х років плани про нові колонії в Африці стали конкретнішими. "Перші воєнні роки принесли військові успіхи та посилили націонал-соціалістичну манію величі", - каже Екерт. Здавалося, після виграних битв проти Франції та Бельгії до захоплення влади над африканськими державами було рукою подати. Управління колоніальної політики спершу прагнуло створити "Середньоафриканську колоніальну імперію" в районі Гвінейської затоки, від території сучасної Гани до Камеруну.
Очільник Управління колоніальної політики Курт Вайґельт, який водночас керував Deutsche Bank, у 1940 році виходив із того, що ці багаті на корисні копалини території зможуть забезпечувати велику частку потреб великонімецького Рейху. Навіть більше того, націонал-соціалісти обдумували захоплення територій аж до Індійського океану. Водночас Південну Африку вони чіпати не хотіли. Представники тамтешнього режиму апартеїду вбачали в німецькому керівництві можливого союзника для завоювання Африки. Керівництво Німеччини в той час, як і в Південній Африці, теж передбачало суворе розділення рас.
Мрія луснула
Більшість колоніальних планів залишилася на папері. Хоч Гітлер і надіслав у 1941 році 45 тисяч німецьких солдатів до Північної Африки, аби підтримати італійців у Лівії та Єгипті, та війна ніколи не точилася за володіння колоніями, каже історик Екерт. Набагато більше Гітлеру йшлося про доступ до сировинних ресурсів, важливих у часи війни, а також про те, щоб відрізати тодішньому ворогу - Великобританії - доступ до лівійської нафти.
Проте так званий "Африканський корпус" виявився слабшим за британські війська в Північній Африці. А коли на початку 1943 року в боротьбі з Радянським Союзом на Східному фронті ситуація для Гітлера змінилася, мрія про "Середню Африку" луснула. Східна кампанія забирала всі сили, тож у лютому 1943 року Управління колоніальної політики за наказом "зверху" ліквідували. До того часу Радянський Союз своєю перемогою під Сталінградом поклав початок поразці Німеччини та кінцю Другої світової війни.