Ратифікація Києвом Стамбульської конвенції: що це дасть

Від часу підписання Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, відомої як Стамбульська конвенція, до її ратифікації Києвом минуло 11 років. Усі ці роки українські політики зволікали з ратифікацією документа, аргументуючи тим, що конвенція містить "норми, які не прийнятні для українського суспільства та української духовності", або тим, що в Україні достатньо внутрішнього законодавства, аби захистити жертв домашнього насильства.

Однак цифри свідчать про зворотнє. За даними Національної поліції України, у 2021 році правоохоронці зареєстрували 326 тисяч звернень до поліції через домашнє насильство. Це на 56 відсотків більше ніж 2020 року. "На гарячу лінію тільки нашої організації минулого року звернулися 120 тисяч людей. Переважно це були жінки, які скаржилися на фізичне насилля, а також на психологічний та економічний тиск", - сказала DW юристка правозахисної організації "Ла Страда Україна" Дарья Пильо.

Читайте також: Коментар: Проти насильства як суспільної норми

Боротьба з домашнім насильством тепер буде пріоритетом державної політики

Протягом кількох останніх років в Україні були спроби ратифікувати Стамбульську конвенцію, але вони провалювалися. Українцями навіть було створено дві петиції про ратифікацію цієї конвенції, які набрали понад 25 тисяч голосів, однак відповідне питання на розгляд Верховною Радою так і не виносилось. Також європейські партнери вже досить довго просили Україну надати юридичної сили Стамбульській конвенції, аби підтвердити Києвом європейський вибір, адже цю міжнародну угоду Ради Європи вже ратифікували 36 країн.

Врешті-решт, перед самітом Євросоюзу 23-24 червня, на якому мають голосувати за надання Україні статусу кандидата на вступ у ЄС, Верховна Рада 20 червня таки ратифікувала цю конвенцію, а президент України Володимир Зеленський підписав документ наступного дня. "Ратифікацію Стамбульської конвенції можна порівняти з ін'єкцією вакцини, яка активізує захисні сили організму, аби боротися з якоюсь хворобою. Це одна з умов виконання Україною своїх обов'язків за угодою з ЄС, але цей документ потрібен саме українцям, а не європейцям. Тепер боротьба з домашнім насильством є пріоритетом державної політики України", - наголошує голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук. За її словами, Стамбульська конвенція зобов'язує Україну здійснювати цілий комплекс заходів зі зміни законодавства і практик щодо запобігання домашньому насильству та захисту прав жертв. Правозахисниця впевнена, що цей документ змусить державний механізм перебудовуватися, аби ефективно протидіяти домашньому насильству.

Домашнє насилля перестає бути домашньої справою

Стамбульська конвенція - міжнародний договір, який визнає насильство проти жінок порушенням прав людини та дискримінацією, тому її ратифікація є надзвичайно важливою, особливо в умовах війни, наголошують правозахисники. Це єдиний подібний документ, який визнає насильство стосовно жінок і порушенням прав людини, і видом дискримінації та юридично зобов'язує створити правову базу для боротьби з насильством. Тепер Україна, відповідно до Стамбульської конвенції, повинна криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне і сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти та стерилізацію. Крім того, кримінальним злочином визнаватиметься сексуальне домагання вдома, на роботі, у транспорті, на вулиці чи де-інде.

Читайте також: Коли чоловік стає жертвою: сповідь про побутове насильство

При цьому йдеться не лише про права жінок, а й дітей та чоловіків. "Стамбульська конвенція - це про всіх і для всіх. У ній передбачено набагато більше складів злочину, аніж в існуючому українському законодавстві. Передбачені також принципи, за яких буде більш ґрунтовна допомога постраждалим. Це і більше навчання фахівців, які працюють з постраждалими, це і розширення мережі притулків, куди можуть звертатися постраждалі", - пояснює юристка правозахисної організації "Ла Страда Україна" Пильо.

Окрім цього, за її словами, конвенція передбачає міжнародний механізм контролю та взаємодопомоги українським громадянам, які перебувають за кордоном. "Це важливо, коли зараз через війну громадянки України і діти перебувають за кордоном, і там потерпають від домашнього насильства партнерів. То відповідно до Стамбульської конвенції, їм там також має бути забезпечений захист", - наголошує юристка.

Вона вказує і на те, що, якщо раніше заяву на кривдника мала написати сама постраждала, на яку він нерідко ще й психологічно тисне, аби вона відмовилася від своїх показів, то зараз це буде простіше, оскільки заяву в правоохоронні органи можуть подавати представники соціальних служб, сусіди тощо. "Тепер не треба чекати, коли буде постраждала і від неї заява, може бути дзвінок сторонньої особи на 102, і поліція буде зобов’язана перевірити цей факт. Тож домашнє насилля перестає бути домашньою, а стає публічною справою, бо поліція буде змушена відкрити кримінальне чи адміністративне провадження і притягнути до відповідальності кривдника", - відзначає Пильо.

Суспільство не готове до публічності 

Саме така відкрита публічність сімейних справ і заважатиме реалізувати Стамбульську конвенцію повною мірою, вважає директор Харківської правозахисної групи, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини Євген Захаров. На його думку, хороший міжнародний документ може "провалитися" в Україні, оскільки українське суспільство не готове "виносити на загал сміття з хати" навіть для того, аби кривдник отримав справедливе покарання за домашнє насилля.

"Якщо навіть найпрогресивніші законодавчі норми йдуть попереду суспільної свідомості, то це не працюватиме ефективно. Традиційно в Україні до внутрішньо-сімейних справ ставляться з пересторогою", - наголошує Захаров. За його словами, імплементація Стамбульської конвенції буде складною, адже на її реалізацію потрібні кошти для того, аби профінансувати, зокрема, мережу притулків для жертв домашнього насильства.