Європейській громадськості знадобилося чимало часу, аби стати готовою бачити характер російського режиму. Впродовж багатьох років на заході європейського континенту застереження з боку східноєвропейських країн щодо агресивності Кремля хоч і називали зрозумілими з історичної точки зору, але не сприймали їх всерйоз - як політично шкідливі ідеї-фікс. При цьому випускалося з уваги те, що побоювання в країнах Балтії, Польщі, Україні чи Грузії були не лише наслідками ще неподоланого минулого, але мали й актуальні причини. І що довше при владі в Кремлі перебував Путін та його команда, тим більшими ставали побоювання.
Лише з початком війни на Донбасі та пов'язаним з нею пропагандистським наступом (Кремля. - Ред.) бачення ситуації на Заході почало змінюватися докорінно. Відтоді як став цілком очевидним факт втручання Москви в американську президентську кампанію, та загроза, котру Росія становить для західних демократій, скрізь перетворилася на предмет обговорень громадськості. Мало не за кожного суперечливого результату виборів, якогось іншого голосування чи політичної кризи не лише шукають, а й переважно знаходять брудні пальці Москви у вигляді дій хакерів, інтернет-троллів, ботів та фейкових новин.
Реакція офіційної Москви на все це - обурення, мовляв, її несправедливо звинувачують у відсутності будь-яких моральних принципів. Але серед обурення чути нотки неприхованої зловтіхи та кепкування. Приміром, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров насмішкувато зауважував, що закиди в бік Росії щодо її ймовірного втручання у внутрішні справи інших країн, надходять саме з тих країн, котрі мають "цілий мішок невирішених внутрішніх проблем". Щоправда, треба визнати, що він тут має рацію. Адже обрання Дональда Трампа президентом США, популярність правих сил у Франції, Brexit, каталонська криза, та навіть труднощі з утворенням урядової коаліції у Німеччині - не наслідки зовнішнього втручання, а результат внутрішніх проблем.
Але Кремль намагається докластися до того, аби всі ці внутрішні проблеми поглибилися. Значній частині російського державного керівництва вже давно ввижається протистояння із Заходом, де йдеться про те, щоб ослабити ворога, де це лише можливо. Нинішні кремлівські керманичі, що пройшли вишкіл радянського КДБ, вбачають в усьому, що загрожує їхній владі, руку західних спецслужб, починаючи від антикомуністичного демократичного руху в Польщі в 1980-ті роки, аж до революцій в Україні та демонстрацій опозиції в самій Росії. Тож якщо тільки трапляється нагода внести безлад у дотепер стабільні демократії Європи та Північної Америки та отруїти атмосферу тамтешніх суспільств, вони не випускають такий шанс.
Утім, прямий ефект від цього виміряти важко. Хоч з огляду на незначний відрив між різними політичними таборами у результатах голосування щодо Brexit чи на виборах президента США 2016 року і не виключено, що дії Москви вплинули на них. Але довести це неможливо. Існує достатньо британських чи американських факторів, котрі могли стати вирішальними у протистоянні приблизно рівних за силою таборів. Єдина справді безсумнівна шкода від російських спроб втрутитися полягає в тому, що західне обурення через все це вже майже сягає тих самих масштабів, що й параноя кремлівських правителів.
Такий стан справ грає на руку російському керівництву. Адже неймовірна увага до справжніх та ймовірних дій Кремль робить його сильнішим в очах громадськості, ніж він є насправді. І він через це стає ще більш привабливим в очах західних популістів, а також населення самої Росії. Але передусім це, схоже, підкріплює твердження Москви, що Захід проводить політику подвійних стандартів, використовуючи свою вимогу захисту прав людини та свободи думки для досягнення власних інших цілей.
Це добре унаочнює конфлікт навколо російського закордонного мовника RT (Russia Today). Міністерство юстиції США зробило велику послугу Кремлю, змусивши RT зареєструватися як "іноземний агент". Цей канал, котрий поширює дикий коктейль з новин, теорій змов та побрехеньок, постав тепер в амплуа борця за свободу думки. А російський уряд зможе тепер легко відповідати на критику його політики щодо закордонних ЗМІ в Росії тим, що він, мовляв, робить те ж саме, що й американці. Президент Володимир Путін назвав це "дзеркальною реакцією" Москви.
Та йдеться не лише про те, яку користь щоразу, коли у внутрішніх конфліктах на Заході шукають російський слід, отримує Кремль. Принциповим є питання: які наслідки це матиме для політичної культури (західних суспільств. - Ред.)? Потрібно пильно стежити за спробами Кремля підірвати віру людей в демократію, тим більше що російські спецслужби явно вчаться на власних помилках і працюють дедалі краще. Нехай перевалювати свої проблеми на інших лишається привілеєм авторитарних режимів. Натомість демократії можуть вижити лише тоді, коли вони бачать у невдоволенні у власному суспільстві симптом і шукають корінь проблеми у себе. Це - найкращий спосіб захисту.
Цей коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції та Deutsche Welle в цілому.
Без права перепублікації. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні